Філософські етюди

 – Ви берете на себе смiливiсть читати в душах? Нехай такi справи з’ясовуе суд – людський чи божий. Якщо першого злочинець i уникне, то вiд другого нiкуди вiн не втече. Невже вам приемно брати на себе обов’язки слiдчого? І навiть бiльше – ви сьогоднi по сутi зiграли роль ката.

– Ви ж самi розбуркали мою цiкавiсть i подiляли ii, а тепер читаете менi мораль!

– Ви змусили мене замислитися, – вiдповiла вона.

– Отже, мир убивцям, вiйна нещасним i слава золоту? Але облишмо це, – додав я, засмiявшись.

– Ну й що?

– Три днi тому я ii побачив на балу в неаполiтанського посла i закохався в неi до нестями. Благаю, скажiть, як ii звати? Ще жодна дiвчина так менi не…

– Це панна Вiкторина Тайфер.

Я був приголомшений.

– Мачуха недавно забрала дiвчину з монастирського пансiону, де вона здобула освiту, хоч i трохи запiзно. Досить довго батько вiдмовлявся визнати ii за дочку. В цьому домi вона вперше.

Цi слова супроводжувалися ущипливою посмiшкою. Аж раптом ми почули нестямнi, хоч i приглушенi зойки. Долинали вони десь iз сусiднiх покоiв i слабко вiдлунювали в саду.

– Та це ж голос Тайфера! – вигукнув я.

Ми напружили слух i почули жахливий стогiн. Банкiрова дружина пiдбiгла до нас i зачинила вiкно.

– Не хочу iстерик, – сказала вона. – Якщо панна Тайфер почуе цi зойки, з нею може статися нервовий напад.

Банкiр повернувся до вiтальнi, знайшов Вiкторину i щось сказав iй упiвголоса.

– Невже Тайфер… – почав був я.

– …наклав на себе руки? – докiнчила за мене моя насмiшкувата сусiдка. – Я гадаю, ви не стали б носити по ньому жалобу.

– І все ж таки, що з ним сталося?

– Бiдолаха страждае вiд рiдкiсноi хвороби, – вiдповiла господиня дому. – Нiяк не можу запам’ятати ii назви, хоча пан Бруссон не раз менi ii повторював.

– А як вона проявляеться, ця хвороба? – раптом запитав один з гостей, судовий слiдчий.

– О, це дуже тяжка недуга! – вiдповiла господиня дому. – Лiкарi не знають жодних засобiв проти неi. Одного разу з бiдолахою Тайфером стався напад, коли вiн гостював у мене в маетку, i я не витримала, поiхала до сусiдки, аби тiльки не чути його зойкiв.