Філософські етюди

– Ага, – сказав я, – тепер я тебе впiзнав! Нещасна, навiщо ти стала продаватися чоловiкам? Досягши вiку зрiлостi i ставши багатою, ти забула про свою чисту i нiжну юнiсть, про своi високi поривання, про своi невиннi розваги, про свою живодайну вiру, i ти зреклася своеi первiсноi могутностi, своiх духовних переваг задля могутностi плотi. Вiдмовившись вiд свого лляного вбрання, вiд вистеленого мохом ложа, вiд гротiв, осяяних божественним свiтлом, ти заяскрiла дiамантами, захопилася розкошами i любострастям.

Зухвала, горда, всього жадаючи i всього домагаючись, усе нищачи на своему шляху, ти перетворилася на модну повiю, яка прагне лише плотських утiх, ти вдавалася до кривавих злочинiв, наче королева, що знавiснiла вiд хотi. Чи пригадуеш, як iнодi ти бувала вкрай тупою? А тодi раптом ставала дивовижно розумною – таким бувае Мистецтво, коли поривае з оргiею. Ти була поетесою, художницею, спiвачкою, любителькою блискучих церемонiй, та чи протегувала ти мистецтву лише з примхи i з бажання спати пiд чудово оздобленою стелею? Тобi годилося бути скромною i цнотливою, а ти зрештою все придавила своiм черевиком, ти скидала з трону князiв, надiлених усiм у цьому земному падолi: владою, грiшми, талантом. Ти ображала чоловiкiв, ти знаходила радiсть у тому, щоб побачити, до чого може дiйти людина у своiй дуростi, ти то наказувала своiм коханцям плазувати перед тобою навколiшках, то велiла iм вiддавати тобi iхнi багатства, скарби i навiть жiнок, коли тi були чогось вартi! Ти без усякоi на те причини винищила мiльйони людей, ти посилала iх, немов пiщанi хмари, iз Заходу на Схiд. Ти спустилася з верховин мислi, щоб усiстися поруч iз можновладцями. Замiсть утiшати чоловiкiв, ти – жiнка! – мучила iх i кривдила! Ти вимагала кровi, знаючи, що матимеш ii скiльки завгодно. А колись же, як ти витала у високостi, ти задовольнялася жменькою борошна, ти iла чорний хлiб i доливала вино водою. У всьому оригiнальна, ти забороняла своiм голодним коханцям iсти – i вони не iли. Чому дiйшла ти до таких химер, щоб вимагати вiд людей неможливого? Чому, нiби куртизанка, зiпсута поклонниками, ти дратувалася через дурницi й не виводила з омани людей, якi тлумачили або виправдовували всi твоi помилки? А якими були останнi спалахи твого любострастя! Пристрасть жiнки, якiй за сорок, жахлива – i ти рикала, мов тигриця у своему останньому поривi, ти хотiла обняти всесвiт, а всесвiт вiд тебе вислизнув.