Філософські етюди

Вчепившись у борт човна, солдат очей не зводив iз незвичайного попутника, з незворушних рис його обличчя; пiдсвiдомо вiн намагався брати з нього приклад, i на його грубому, засмаглому обличчi вiдбивалися розум i воля, якi вiн пронiс майже нерозтраченими через усе життя, сповнене послуху i важких машинальних зусиль. Прагнучи наслiдувати спокiй i витримку вищоi iстоти, вiн – мабуть, сам того не усвiдомлюючи – прилучився до таемного джерела духовноi сили. Його захват вилився в безмежне фанатичне поклонiння i вiру в цю людину; так солдати переймаються палкою любов’ю до свого полководця, коли вiн – улюбленець слави, надiлений могутньою силою волi, – знов i знов одержуе блискучi перемоги.

Стара жебрачка бурмотiла:

– Ох, я ж безсоромна грiшниця! Хiба досить страждала я, щоб спокутувати нечестивi втiхи, яким я вiддавалася в юностi? Навiщо ти, нещасна, тiшилася життям, наче валлiйка, проживала церковне майно з ченцями i бiдняцькi статки з жадiбними збирачами податкiв? Ох, завинила я, завинила тяжко! Дозволь же Менi, Господи, вiдмучитися за моi грiхи в цьому земному падолi! Свята Дiво, Мати Божа, змилуйся надi мною!

– Заспокойся, матiнко, Господь Бог не дрiб’язковий лихвар.

– Ох, пане вояк, i пощастило ж отим благородним дамам, адже бiля них епископ, свята людина, i вiн, звичайно, вiдпустить iхнi грiхи, – далi приказувала стара.

Незнайомець обернувся до неi, й вона затремтiла пiд його поглядом – стiльки в ньому було милосердя!

– Переймiться вiрою, – сказав вiн, – i вiднайдете спасiння.

– Хай воздасть вам Бог, добрий пане, – вiдповiла жебрачка. – Якщо ви правду кажете, я ладна босою дiйти до Богоматерi Лоретськоi, щоб помолитися i за вас, i за себе.

Селянин iз сином сидiли мовчки; звикши пiдкорятися стихii бездумно, як тварини, вони змирилися з долею i звiрилися на волю Господню. Отже, з одного кiнця човна – багатство, гординя, наука, розпуста, злочин, одне слово, людське суспiльство в тому виглядi, яким формують його мистецтво, мислення, освiта, вищий свiт та його закони; але саме цi люди – i тiльки вони – кричали з розпачу, мордуючись убивчими сумнiвами i гнiтючим страхом.