Думки проти течії

Перш за все звернiм увагу на те пiкантне явище, що його ми спостерiгали, стежачи за виступами наших опонентiв. Цiкаво, ретельно вишукуючи прихильникiв «олiмпiйських» тез серед молодоi украiнськоi iнтелiгенцii, вони на протязi кiлькох мiсяцiв жодного разу не озирнулись i не поцiкавились, хто ж за ними йде, хто ж iм симпатизуе. Малодосвiдчений читач весь час був пiд таким враженням, що за нами тягнуться «правi кола», а за лiтературними «масовиками» найсправжнiша, кристально чиста робiтничо-селянська молодь. Отже, настав уже час покiнчити з цiею солодкою iлюзiею.

Скажемо так: хай гартовансько-плужанськi маси зачекають хвилинку, а зараз ми зупинимось на украiнськiй iнтелiгенцii.

Припустiм на один момент, що Зеров, Филипович та Могилянський являються в нашiй лiтературi найправiшими елементами суспiльства (ми кажемо суспiльства, бо справа йде не про мистецькi форми, а про iдеологiю). Припустiм, що сьогоднiшнiй Рильський, який, на наш погляд, серед сьогоднiшнiх пролетарських поетiв маячить свiтлою iдеологiчною плямою, припустiм, що вiн е шляхтич, який продовжуе народницькi традицii свого славетного батька Тадея.

Але подивимось тодi, чи не пiдтримуе хто й наших архiреволюцiонерiв i саме з кiл цiеi ж таки украiнськоi iнтелiгенцii, так чи iнакше зв’язаноi з культурними традицiями минулого.

Тут ми пiдiйшли до надто делiкатного моменту: саме тут ми мусимо голосно назвати тi прiзвища, що iх дипломатично обминае в дискусii «масова» лiтература.

Але кого ж ми маемо на увазi? – Не будемо критись:

– Ми говоримо про Загула, про Терещенка, про Ярошенка, про Савченка i т. д. Очевидно, нiхто не буде сумнiватись, що сьогоднiшнiй плужанин Загул належить до так званих попутникiв. Нiхто, очевидно, i не подумае, що Терещенко, автор «Печалi й нiжностi», належить до робiтничо-селянського молодняка. Але й нiкого не вiзьме сумнiв, що всi вони, наперекiр «Олiмпу», пiдтримують масовiзм.

Правда, тут нашi супротивники мусять використати свiй останнiй козир за назвою диференцiацiя, мовляв, Савченко так «диференцiювався», що його нi в якому разi не можна поеднати з правим крилом.

Припустiм. Припустiм, нарештi, що всi вони архiлiвi, що всi вони до безумства закоханi в пролетарську лiтературу. Але, сказавши «а», треба сказати й «б». Треба доказати цю «теорему».

– Нумо, докажiть! З цiлковитим задоволенням не тiльки послухаемо, а й повiримо.