Царівна

Ковдри з такого атласу – це чистий «капiтал». Так i чому не придбати його своiй доньцi? Яким же правом i яким способом? Це вже рiч маловажна. Як практична жiнка i як нiмкеня любувалася вона лише у фактах.

– Ти нинi, очевидно, в дуже святочнiм настроi, – почала Лена знов по короткiй хвилинi, пiд час котроi я перемагала в собi гнiв i обурення, а перейшовши попри неi, не глянула навiть в ту сторону, де стояла. – Ти ступаеш так гордо, мовби ти справдi була яка Медiчi або Стюарт. Ха-ха-ха! Але вони мали, певно, бiльше кровi в лицi й не мали рудого волосся… Воно тобi все не поможе! – просичала врештi явно.

 – Один кадриль дасться тобi взнаки, а може, не будеш його й зовсiм гуляти[15 - Гуляти – танцювати.]. Ми ж прецiнь знаемо, що за тобою молодi хлопцi не дуже рвуться. А ти так зараз впадаеш в очi, коли не гуляеш… Ти така велика – i ми мусимо за тебе встилатися!

Менi ударила кров в лице.

– На чие бажання йду я? – спитала я.

– Розумiеться, що на бажання тiтки й вуйка! Вони мають з тобою добрi замiри: та лише ти, бач, якась така нещасна!

Я усмiхнулася гiрким смiхом.

Угадала!..

Вступаючи в залу, спостерегла я мимоволi вiдразу Зониного свояка, чи як його там звуть, Орядина. Вiн стояв при дверях салону з кiлькома панами й розмовляв. Переходячи попри його, я почула його погляд на собi. Опiсля ми глядiли посполу на себе. Його погляд вражав мене, а, як менi здаеться, мiй його. Ми мовби боялися себе. Вiн гуляв дуже мало й майже лише з Зонею та Леною. Вони обi були нерозлучимi.

Його лице смагляве, пригадуе тип полудневий. Раз здавалося менi, що мушу доконче обернутися; обернувшись, стрiтилася з його поглядом. Перелякана тим, вiдвернула я очi в противну сторону зали, зворушена чудним чуттям.

Помимо музики й танцiв, помимо бесiди з рiзними знайомими, давила мене якась нудьга, якийсь сум. В глибинi серця немов болiло мене, що вiн не зблизився до мене анi одним кроком.

– Якi ви нинi гарнi! – сказала менi раз тихесенько панна Марiя. – Наче та надрейнська золотоволоса русалка Лореляй, лише чому ви такi втомленi й сумнi? Коли б я не знала обставин, серед яких живете, то подумала би, що тужите за кимсь.

Вона всмiхнулася любо, а я здвигнула байдуже плечима.

– Менi всi байдужi, а щодо втоми, то я вийшла вже з дому прибита.

– А з ним гуляли ви? – спитала нараз живо, мов пригадувала собi щось.

– З ким?

– З Орядином.

– Нi.

– Ах! Так пождiть, я познайомлю вас з ним зараз. – Вона й встала, щоби пiдiйти до його.