Товаришки

Хата тая була густо заставлена старенькими стiльцями й столиками, котрi й не думали здаватись модними. Правда, канапа, що стояла в глибинi хати, з округлим столом наперед неi, мала мовбито штучнiший вигляд з тою дерев'яною спинкою, вирiзаною закрутками вгорi, та з тими теж дерев'яними бильцями, так званими ручками, закрученими верчиком. Але ж канапа була хоть i штучна, й пукняста, та без тоi новомодноi вигадки – пружин, i таки тверденька. Отож на тому, у всякiм разi, найчiльнiшому мiсцi в хатi сидiла одна з пань, Катерина Пантелеймонiвна, очевидно, гостя, бо вона була в бiльшому й штучнiшому чiпку i в мантилii, а друга – просто собi в хатньому ситцевому капотi i в прийнятому серпанковому чiпочку, обшитому зовсiм маленькими кружевцями.

На вроду обидвi панi теж були розмаiтi: гостя була таки, нiвроку iй, в тiлi, з чималим пiдгорлям, i хоть у чорному волоссi ii, котре видно було з-пiд чiпка, й маячило трохи сивизни, проте панi була собi червона на виду, i темнi очi ii мали такий бистрий погляд, що хоть би й молодiй! Друга ж панi, господиня, була собi тендiтна жiночка, щупленька, з невеличким, вицвiвшим видом; сивоватий волос мав слiд, що панi була колись русявою; тонкi уста, довгенький носик i лагiднi, сiрi очi мали наче журливий вигляд, найпаче, коли панi, говорячи, похитувала головою.

Отож розмова була перервана приходом дочки господининоi, Люби. То була молода, струнка постать, убрана в просту сивеньку спiдничку, густо фалдовану, в бiленьку серпанкову сорочку з широкими збираними рукавами, без жодних покрас, опрiч невеличкоi шпильки коло шиi.

Узькi плечi i гостренький вид панночки нагадували панi господиню, наскiльки вiсiмнадцятилiтня особа може буть подiбна до п'ятдесятилiтньоi. Голiвку дiвчини не можна було назвать дуже красивою, i очерти не мали великоi правостi, i вся вона була бiльше симпатична, нiж гарна; ii оздобили каштановi кучерi, котрi були пiдрiзанi й стояли вiльною короною над невеличким чолом; темно-сiрi, немовби чорнi очi дивилися з пильною думою; невеличкi й нерiвнi, наче кущатенькi брiвки надавали якийсь одмiнний, принадний вигляд обличчю, так само як i двi темнi родимi цяточки на нiжнiй щiчцi й коло узького ротика.

Дiвчина ввiйшла в хату делiкатною, плавною ходою, скинувши на порозi тальмочку й брилика i поправивши своi кучерi. Далi скромно пiдiйшла до стола i повiталась з гостею, простягши iй руку; в другiй руцi держала велику, товсту книжку в оправi.

– Де це ви ходили? – спитала гостя.