Товаришки

– Так же чоловiк есть той же звiр, тiльки розумнiший! – провадила дiвчина, оживившись – І сього в його нiхто й не одбирае; зовсiм навпаки, нехай вiн пильнуе, щоб стати ще розумнiшим, але нехай знае, що вiн таке есть, яке його мiсце в ряду всього живущого! Жодноi образи для чоловiка в тiм нема, що колись його порода була ще бiльше звiрячою, нiж тепер, дуже подiбною до породи мавп, котра до якоiсь мiри зостаеться й тепер похожею, рiдною людськiй. Чого ж ображатись, що мавпа мае руки, що у неi похожий череп голови на наш, що взагалi од сеi найподобнiшоi породи пiшла й людська, котра потiм все розвивалась i стала далеко досконалiшою?

Панi слухала уважно й замислено, нахиливши голову трохи набiк.

В очах ii виявилась правдива цiкавiсть. Згодом вона промовила:

– Лиха година iх знае, тих мавп, якi там вони! Я iх так як i не бачила!.. Якось у Полтавi бачила, що водили по ярмарку, та так була заклопотана, що й не завважила, яка там вона була! Чорт iх знае, може, й справдi похожi!..

– От стривайте, я вам покажу у книжцi! – мовила дiвчина усмiхнувшись i вийшла в другу хату.

– І охота вам, Катерино Пантелеймонiвно! – стиха шепнула стара господиня по виходi дiвчини.

– Що ж таке! – одповiла голосно чорнява бесiдниця. – Я хочу знать! Що ж тут такого?!

Дiвчина принесла книжку з малюнками i, сiвши бiля китi, стала iй показувать рiзнi породи мавп. Панi дивилась з цiкавiстю, котру вона, одначе, мовби не хотiла показувать вповнi; часом же у неi виривались такi уривчастi поклики: «О, яке!..», «Дивись ти!.

.», «Скажiте!» i т. iн. Далi, показуючи пальцем на одну з мавп, вона жваво промовила до господинi:

– Дивiться лишень, Марiе Петрiвно, отее зовсiм Лука Васильович!

– Ет, уже ви, Катерино Пантелеймонiвно, завжди щось таке видумаете! – одповiла господиня, махнувши рукою й не дивлячись у книжку.

Та подивiться ж бо, коли не похоже! Нестеменнiсiнько Лука Васильович! І голова така, й нiс зовсiм такий! Чистий Лука Васильович! Дивись ти, ще й кийком пiдпираеться. Чудасiя!..

Дiвчина смiялася, спершись лiктем на стiл i даючи короткi пояснення малюнкам; мати ж ii вийшла в другу хату й почала поратись коло поданого самовару.

Незабаром чай положив кiнець зоологiчним студiям гостi. Книжку, правда, в iнтереснiшiй частi уже переглянуту, прийшлось прийнять, бо господиня й служниця Тетяна внесли й поставили на стiл ставницю з солодким смаженням у скляних мисочках i з чашками чаю, свiжим маслом i бубликами. Тема розмови за iдою якось сама собою змiнилась.