Сліди на піску

Хвилину приглядався й похитував головою, нiби журився: а що цей бельбас робитиме в кавалерii? Натужно мiзкував i врештi-таки придумав йому службу, злобно посмiхнувся, тицьнув Федьковi пальцем у живiт, аж той перднув, i виголосив йому присуд:

«Du bist ganz unf?rmlich, marsch zum Schkrabkartoffel, verschtanden?»[10 - Ти зовсiм не у формi, марш чистити картоплю, зрозумiв? (нiм.)]

«Мельдую слухняно: я зрозумiв, що мене призначено до шкраббараболi!» – радiсно вiдказав Мазур, втямивши, що вiдбуватиме службу на кухнi.

І був би на цьому закiнчився фельдфебельський огляд, аж тут несподiвано для всiх виступив iз шеренги новобранець Муца, з виду якого ще не зiйшов страх i повне нерозумiння того, що взагалi вiдбуваеться. Вiн зняв з плеча карабiна й, показуючи на дуло, проказав винуватим голосом по-польськи з надiею, що фельдфебель його зрозумiе, бо нiмецькоi мови не знав, а говорити на iдиш боявся:

«Melduje poslusznie, ze tu jest dziura, zeby to nie bylo na mnie, ze to ja, bo ja juz z taka dziura dostal…»[11 - Голошу слухняно, що тут е дiрка, аби то не було на мене, що це я зробив, бо я вже з такою дiркою отримав… (польськ.

Коротко реготнули новобранцi i вмить стихли вiд лютого крику Отто Каца, який нiчогiсiнько не зрозумiв з того, що сказав Муца.

«Abtretten!»[12 - Марш назад! (нiм.)]

…Пiсля вiдбою, коли ми вже лежали на сiнниках, набитих ячмiнною половою, й обiськалися вiд остюкiв, якi немилосердно впивалися в тiло, промовив Мелитон до Муци:

«Тобi, жидику, пощастило, що маеш готову з дзюрою, бо що б ти робив, така мiзерота, з цiлою: намучився б, а то б iще встиду набрався!»

«Найгiрше, що е на свiтi, – оштемпитися перед жiнкою», – почувся чийсь голос iз темряви.

«Та замовкнiть, щоб вам зацiпило! – вискнув хтось iнший. – Заткайтеся, бо на стiну полiзу!»

Й стало тихо в бараку. Тiльки за якусь хвилину простогнав, засинаючи, Мелитон Небожитель:

«Господи ласкавий! Забрав-есь можливiсть, забери й охоту!»

IV

Я згадав, дорогi моi гостоньки, про Муцу – отак-во розповiдав вам про нього, нiби то не вiн, а намальована його парсуна сидить он там на лавицi пiд бузком i нiчого не чуе й не розумiе – говори собi що хочеш.