Сліди на піску

Молода жiнка не зводила з мене очей, манила, закликала, залишаючись при цьому незворушною; гроза вже з повною силою вдерлася на мое подвiр’я й кидала яйцеподiбними льодинами, сваволила громами й блискавками – була спустошлива i водночас несла з собою красу надмогутньоi сили природи, тривоги, страху, непевностi – красу, яка лякае i вабить: ii хочеться пiзнати i страх проймае душу перед пiзнанням, а ще iншу передчував я небезпеку: ось закiнчиться буря, настане спустошений спокiй, i грiзне видиво нiколи бiльше не повториться; я дивився на проявлену в молодому образi мою Nota Bene i не слухав спонук моеi приятельки…

Та спонук уже й не було: обидвi жiнки стали неймовiрно схожi, як мати й дочка, обидвi з зеленими, немов крутежi, очима, i я мав можливiсть уздрiти ще раз свою приятельку молодою; жiнки зачаровано спостерiгали поединок Чорнобога з Бiлобогом: вони, напевне, не дозволили б менi тепер ставати на прю з природою – чей таемниця краси не в перемозi над нею, а в подивi людини при ii з’явi.

Незнайома молода жiнка вряди-годи поглядала з докором на мене: ви ж могли вiдвернути лихо! – й водночас вдячнiсть зорiла в ii очах за те, що дозволив iй побачити жорстоку красу природи, – та й чи мав я право роздiляти ii на спокiйну i несамовиту, чей у поеднаннi протилежностей полягае сенс життя. А якби не гроза – чи побачив би я найдосконалiший образ моеi Nota Bene?

Бiльше нiколи не зустрiчав я тiеi жiнки, та вона вiчно в моiй пам’ятi – видозмiнена з ображеноi дiвчинки в достиглу красуню, яку я побачив серед лiта ii життя.

* * *

Що ж все-таки трапилось зi мною, що я так рознiжився на лонi природи? А певне, причина цього – нестерпний голод за адекватним iдеальнiй красi словом, адже вмiння бачити принади рiдноi природи – то важливий елемент культури, а тiльки на ii пiдставi визначатимуть наш цивiлiзацiйний ценз сусiднi народи.

Украiнська держава зможе по-справжньому утвердитися в свiтi передовсiм духовнiстю – не схожою на iншi, а тому й цiкавою, адже матерiальним достатком Європу нинi не здивуеш. Культура – то едина неординарна, виняткова сила нашого народу, яка зараз перебувае в станi стиснутоi пружини напередоднi вивiльнення.