Сліди на піску

Господня енергiя протягом мiльярдiв рокiв, i нинi теж, не мала стриму у своiй самореалiзацii, й людину, надiлену Божим розумом, дiймае iнодi подив: чи потрiбне аж таке розмаiття життя на землi? Ось передi мною, на самому краю приколiйного насипу, вивищуеться чорна купина муравлиська – досконалий соцiум, етнос, закинутий на землю невiдомо для чого з космiчних незвiстей: вiн начебто нiкому не зобов’язаний своiм iснуванням, нiкому не пiдпорядкований, а все-таки хтось для чогось його видумав, витворив для нього iдеальнi правила поведiнки, та муравлi цього не знають i знати iм не потрiбно (а чи не так поводяться й видуманi автором персонажi?), – вони лише мусять дбати, щоб вижити, якщо вже iм дано життя, iхнiм обов’язком стала боротьба за iснування, а не вдячнiсть Творцевi, вони навiть не вiдають того, що створенi, просто – живуть… Як же схоже на них людське суспiльство, яке метушиться на землi з точно заданою кожнiй особi функцiею й рiзниться вiд мурашника тiльки тим, що – подiбно Боговi – мае здатнiсть створювати своi власнi реальний i уявний свiти…

Я дивлюся на муравлину купину з таким самим подивом, як споглядав би лiтаючу тарiлку, послану на землю з iнших галактик, однак знаходжу явну спiльнiсть мiж мною i цими маленькими iстотами, якi не мають мозку, та, видно, надiленi iншими – досконалими й не вiдомими для нас чуттями, бо ж поводяться достоту так, як люди – реальнi й видуманi: кожне мае свое заняття, кожне виконуе свiй обов’язок i кожне втрачае свою повноцiннiсть, якщо загубиться вiд муравлиноi сiм’i, а хiба я не споневолений суспiльством подiбно, як вони своiм, а хiба я мiг би iснувати без рiдного етносу? І переконуюся, що i муравлi, i я, i моi уявнi персонажi перебувають в нерозривному мiж собою зв’язку, бо хоч i живемо незалежно одне вiд одного, але на однiй планетi i пiд одним небом.

Присуваюся ближче до муравлиська, хочу розпiзнати цей незбагненний для мене соцiум, проте так само менi потрiбний, як квiти, лiси, озера, птаство i вся природа, яка е завжди правдивою.

Пильно придивляюся до муравлиного життя, i мене враз проймае вiдчуття, що якась мисляча сутнiсть у цей самий час приглядаеться з космiчних висот до мене, вивчаючи незнайому, теж мислячу дивовижу разом з ii вiзiями, i водночас менi здаеться, що то з мене видобуваеться мое alter ego, моя невiдступна Nota Bene, яка спонукуе мене споглядати себе самого, до кiнця не пiзнаного.