Сліди на піску

…Любка рiвно дихала, та я знав, що сон до неi ще не добрався, й вона зараз згадуе про те, про що менi не розповiла, – й, можливо, було так…

Любка й сама не знала, яку несподiванку справить бiлоголовому хлопцевi, на вершок вищому за неi, а здавалось iй, коли думала про нього, що вiн високий, поставний, у вибиваному кептарi, поверх якого лiвобiч спадае на ременi iнкрустована перламутром тайстра, а рудий пушок на верхнiй губi погустiшав, вирiс i закрутився пiд носом у бравi, як у опришкiв, вуса; вiд широкого череса, що сягав аж до грудей, спадали до постолiв червонi сукнянi холошнi, а ще iз-за спини стримiло дуло крiса – таким приходив до Любки в ii уявi сусiдський хлопчина, який пообiцяв, що стане ii князем, коли виросте, а вона, розкiшна й найкраща в свiтi, прийме його як вiрна княгиня, припаде до його вуст довгим поцiлунком, вдихне вiд нього запах мiцного тютюну, потiм вiн схопить ii на руки, понесе до лiжка, i станеться в них те, що стаеться в дорослих; вона зiмлiе в його обiймах, а коли прокинеться, то збагне, що перемiнилася з дiвчини в жiнку, i нiколи навiть на крок не вiдпустить вiд себе свого князя, i сама нi на крок не вiдступиться вiд нього, i вони обое все життя не будуть нi iсти, нi пити, а тiльки кохатися, – i хай би прийшов той бiлоголовий хлопчик посеред ночi, вiдчинив дверi ганку, пiдiйшов до лiжка, нахилився над нею, а тодi вона вiдiрве вiд подушки голiвку й подаруе йому поцiлунок на завдаток великому коханню, яке колись неодмiнно прийде до них; вiд цих мрiй ставало Любцi солодко i млосно, вона ждала, що хлопець таки прийде до ii кiмнати за несподiванкою…

А нiч була довга, мов бойкiв свiт, нiч поволi минала в тремтливому очiкуваннi, однак хлопець не приходив, вiд дiвочих марень Любцi стало душно, вона вiдкинула верету й скупалася в холодному сяйвi мiсяця, що зазирав крiзь вiкно й любувався ii бiлим, мов повiсм’яне полотно, тiлом з першими ознаками дозрiвання; втiм Любка начебто зачула тихi кроки за дверима ганку, прокинулася з напiвсну, але то був не вiн, й дiвчина гола-голiсiнька мiцно заснула – невинний i наготовлений до заповiтного грiха ангел…

Та враз схопилася, зачувши голос вуйни Ганнусi: «А що ти тут робиш, хлопче, посеред ночi?»; попри вiкно прошмигнула постать хлопчини, який ще не став князем, проте завчасно уздрiв те, що мае право побачити тiльки князь: темну трикутну пляму на дiвочому лонi й тугi груденята, що пiдбилися аж до ключиць; й схаменулася дiвчина, яка засвiтилася перед майбутнiм князем, ще не ставши княгинею