Сліди на піску

Якби ви бачили, яким вдячним полиском засвiчуються його очi, коли мене уздрить, i як смiшно ворушиться його гачкуватий нiс – видовжуеться, нiби хоче виповзти з кудлатих хащiв чорноi бороди, що закривае все обличчя; його зшерхлi губи складаються тодi в гримасу усмiшки, але ж не вмiе вiн нi смiятися, нi говорити… Муца завжди сiдае на лавочку пiд он тим бузком, де й зараз сидить, хухае на бджiл, якi лазять по його руках, i менi здаеться, що вiн бачить у них своiх родакiв, працьовитих i дбайливих, яких в одну стражденну мить викинуто було на поталу смертi, подiбно як вiн висипав колись, мов непотрiб, використаний упродовж теплоi пори бджолиний рiй на снiг у лютий мороз…

Ага, ви хотiли знати, звiдки взялося слово «оферма»… Таж я вам власне про це й оповiдаю, почекайте трохи…

У сорок третьому роцi Сакатуру обступив загiн нiмецьких карателiв з коломийського крайсгауптманшафту: в гестапо дiзналися, що в сакатурських лiсах перебувають упiвцi, а ще хтось донiс, що в селi переховуються евреi.

По селу прокотився лемент жiнок, якi вели i несли на руках своiх дiток; чоловiки, пiдштовхуванi прикладами карателiв, iшли мовчки, мов отара на бойню, лише вряди-годи стиха перепитували один в одного, сподiваючись почути заперечну вiдповiдь, – чи то нас мають пострiляти? – однак шелестiли тiльки питання, а вiдповiдей не було чутно, i гасли в безнадii обличчя газдiв.

Нiмаки гелготiли й викрикували «los, los!», дiти плакали, людське коло бiля управи звужувалось, карателi оточували юрбу все тiснiшим перснем, i коли два вояки зняли з вантажiвки кулемет, наставивши його дулом на селян, я вiдсахнувся вiд вiкна, крiзь яке виднiлася залюднена сiльська толока, – мене враз осiнила рятiвна, а може, й фатальна думка: за мiй зухвалий намiр я перший мiг поплатитися своiм життям…

Я притьмом почав виймати iз шухляди приходськi документи, в нервах перегортав, розкидав, розтрушував по пiдлозi канцелярськi папери, шукаючи серед них фотографiю, яку принiс iз собою з Першоi свiтовоi вiйни й геть-чисто забув про неi, – тепер згадав i подумав, що вона могла б врятувати село; я розпачливо перегортав аркуш за аркушем, аж поки не згадав, що всi вiйськовi знимки ще за перших совiтiв сховав за кроквою на стриху.