На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Сліди на піску» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Современная проза, Современная зарубежная литература. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Сліди на піску

Автор
Дата выхода
01 мая 2016
🔍 Загляните за кулисы "Сліди на піску" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Сліди на піску" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Роман Іваничук) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Роман Іваничук (нар. 1929 р.) – відомий український письменник, громадський діяч, лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка, Герой України. У доробку патріарха української історичної романістики двадцять історичних романів, якими він намагається, за його висловом, «внести дрібку своєї праці для збереження й повернення історичної пам’яті в народі», служити йому «мечем і мислію». Художнє слово стало для Романа Іваничука саме такою зброєю.
У своїй книзі «Сліди на піску» Роман Іваничук хоче сказати, що навіть найнепомітніший слід, який залишила на рідній землі чесна людина, ніколи безслідно не зникає. Книга містить короткі повісті, новели й есеї, написані в різні роки, а тому читач має змогу оцінити Романа Іваничука як майстра «малої» прози. В маленьких оповідках автор розмірковує про давню історію України та наше суперечливе сьогодення, розкриває характер людини крізь призму душі при мінімумі зовнішніх подій. Книга сповнена тривог за долю українського народу, однак пройнята вірою у його велике майбутнє.
📚 Читайте "Сліди на піску" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Сліди на піску", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Так повторювалося майже кожного дня, i обом вiд того було добре й солодко: дiвчинка здалеку поглядала на хлопчину i все чекала, що вiн пiдiйде, бо чого блукае левадою, мов мара?… І врештi одного разу, вiдчувши ii поклик, хлопчик таки пiдбiг до неi й був нiби шалений: не вiдаючи, що з ним сподiялося – чи то охопила лють за те, що дiвча таке гарне, а може, ним заволодiло перше чоловiче бажання – вiн прискочив до Аннички i в нестямi шарпнув уверх ii спiдничку, а коли на нього блиснуло бiле тiло, що збiглося до борозенки, яка, мов слiд вiд розтину осокою, губилася в цнотливiй невiдомостi, хлопчик ураз згорiв вiд сорому й кинувся щодуху втiкати, а в серцi в нього разом зi страхом дзвенiло почуття незмiрноi втiхи вiд дознання найпотаемнiшого.
Я стрiмголов утiкав з левади, а мене наздоганяв розпачливий плач ображеноi дiвчинки, яка, цвьохаючи корову прутиком, гнала ii чимдуж до села.
Розплата за грiх настигла мене другого дня. Я крадькома вийшов на толоку й, сховавшись за старими липами, боязко позирав на Каролину гiрку, вичiкуючи, поки Анничка вижене корову на пашу, щоб сказати iй якесь вибачливе слово, та уздрiв, як замiсть неi бiжить з горба, забачивши мене, баба Кароля з лiщиновим прутом у руцi.
…Дуриптах виводить мене на залиту бузьковим огнем леваду, i я, бездумно зриваючи квiти, згадую свое ранне почуття, яке потiм перелилося в лiтературний твiр: коли йшов пiшки з Коломиi до Трача, склав у пам’ятi новелу, i якби не вона, яким би я став сухарем у прозi, та й то замало прихопив з собою на творчу дорогу того лiричного тепла… Напевне, через те, що пiсля вiйни дочка славного упiвця Чорноти – Анничка разом зi своею бабусею навiки пропала в холодних незвiстях Сибiру, я здебiльшого гвалтував свое слово трагiчною нутою, а воно ж повинно було лiпитися на красу, мов гутне скло; я ж зливав слова, немов гарячий вiск на воду, й вони леденiли, перетворюючись у холодне зображення мислi… А хiба зараз, коли мережу цi рядки, – чи ж покидае мене хоча б на мить обов’язок полiтичного ангажементу, вiд якого я так прагну звiльнитися? Дарма!.
Згодом я таки попросив у Аннички вибачення.









