Груші в тісті

Для спраглих любовi фiлологинь з’ява такого нiжного лiрика була як манна небесна на нашому загумiнку. Адже Франкiвськ тодi рiдко навiдували вiдомi особи. До того ж Вiнграновський належав до ВИБРАНИХ поетiв, його вiршi красувалися в дiвочих альбомах, оздобленi квiточками, вiночками, метеликами та iншими дурничками. Зрештою, i для мене поезiя Вiнграновського була дуже близькою, багато вiршiв я знав напам’ять i не раз дiвчата записували тi вiршi з моеi пам’ятi та одна в одноi, на очi не бачивши книжки.

Вони враз обступили мене i почали просити, аби я влаштував iм зустрiч з поетом. Я задля поважностi пом’явся, але не дав себе довго просити, i ми домовились, що завтра в суботу прийдемо до них у гуртожиток.

– Мiж iншим завтра в нас забава, – повiдомив я Славка, коли пiсля залiку ми вийшли з iнституту. – Зустрiч з Миколою Вiнграновським.

– Справдi? Вiн що – сюди приiхав?

– Звичайно. Вiн тут i розмовляе зараз зi мною.

Славко злегенька отетерiв i, щоб довго його не мордувати, я припечатав:

– Ти будеш Вiнграновським.

– Е! Ми так не домовлялися!

– А ти бачив, якi в нас дiвчатка? Вони за Вiнграновським просто вмлiвають. Готовi у вогонь i в воду! Ти хочеш зiпсувати iм свято? Ти тiльки задумайся, що вони бачать у цьому зачуханому Франкiвську? А iм же так хочеться причаститися чогось високого!

– Перестань! Я що – клоун?

– І не забувай, що минули Великоднi свята – закуски буде повно. Ти iв гуцульську кулешу?

Славко м’якнув на очах.

– Але в мене вимова зовсiм не киiвська, – долали його сумнiви.

– Дурницi. Маеш цiлий день для вправляння. Я ж не прошу тебе зiграти роль Павла Ребра чи Григорiя Петрука-Попика. Ти тiльки подумай – цiлий вечiр ти будеш Миколою Вiнграновським! Кожне твое слово буде на вагу золота. Будь-яка панна вмре вiд щастя за один твiй поцiлунок.

– Я не знаю його вiршiв напам’ять.

Вочевидь це вже був останнiй i далеко не найважливiший аргумент.

– Ну й дурницi. Не так багато поетiв здатнi читати своi вiршi з пам’ятi.

– Своi вiршi?

– Власне! У вас багато спiльного. У тебе, правда, бiльше сюрреалiстичних образiв, але це нiчого. Пiзнiй Вiнграновський буде у нас сюрреалiстом.

Щоби остаточно зламати усi Славковi вагання, я поволiк його до пивбару в центрi мiста. Там було тлумно i гамiрно, черга за пивом вибiгала своiм хвостом на вулицю.