Груші в тісті

Забава таким чином завершилася i студенти розiйшлися. Зосталося нас шестеро. Я вийняв з торби вино й консерви i сказав:

– Ми пережили такий стрес, що мусимо його втамувати.

Присутнi нас зрозумiли. Глибока печаль не завадила все ж таки Бодьовi напихатися консервою.

– Ще вчора… – плямкав вiн, – ще вчора вiн сказав менi: «Бодик! Ти засранець!» А сьогоднi вже його нема.

– Ну, чому нема? – спитав Славко. – Душа його зараз, напевно, з нами. – І, пiдносячи шклянку вгору, гукнув: – Васильку! Якщо ти нас чуеш, дай нам знак!

Бах! – стрiлило щось пiд столом.

Дiвчата скрикнули, пампушка вхопилася за серце, Бодьо гикнув, i з писка йому вилетiв бичок в томатi. Славко нахилився пiд стiл.

– Боже! – зойкнула Наталя i затулила обличчя долонями.

Славко вийняв з-пiд столу пляшку шипучого вина. Перед тим вiн розкрутив дротик, а коли звертався до духа, пiдважив корок виделкою. Пляшка й бабахнула.

– Я напишу про нього вiрша, – сказав Бодьо.

– Васильку! Я до тебе йду! – продекламував я.

– Це буде верлiбр, – набурмосився Бодьо.

Ми зi Славком душилися вiд тамованого смiху i тiльки перезиралися.

3

Аби розважитися, Славко запропонував викликати духiв. Жоден з присутнiх, окрiм нас зi Славком, нiколи на таких сеансах не був i всi з тривогою в очах погодилися. Робити й так було нiчого.

Кiлька днiв перед тим ми зi Славком побували на спiритичному сеансi. Запросили нас двi сестрички Рока i Ока (Роксоляна i Оксана), якi мешкали у тiм будинку, де зараз ресторацiя «Купол».

Цей сеанс вразив нас так, що ми якийсь час не могли отямитися, але поволi все ж дiйшли висновку, що стали жертвами змови. Хоча участь у сеансi брали також мама i бабця сестричок – яскравi панюсi в шляфроках.

Я швиденько намалював на столi по колу алфавiт, посерединi накреслив хрестика, а по обидва його боки ТАК i НІ. Потiм на тарiлочцi олiвцем вивiв стрiлочку, тарiлочку поклав догори дном так, аби стрiлочка потрапила в центр хреста. Всi присутнi мали покласти пальцi обох рук на тарiлочку.

Тиша. Мертва тиша. Дiвочi пальчики вiдчутно тремтять.

– Викликаемо дух Мазепи! – проголосив я.

– Може, не треба? – вжахнувся Бодьо.

Але я випив i менi було по цимбалах.

– Дух! Ти з’явився? Дай нам знак!

Тиша. Чекаемо. Всi зосереджено глипають на тарiлочку. З Бодьового живота долинае тихеньке бурчання. Пампушка прiе. Наталя кусае вуста.

– Дух! Ти з нами? Дай нам знак!

Головне тут створити вiдповiдний настрiй. Публiка мусить увiйти в транс.