Руденька

]… щодня я бiгаю по шiсть-сiм кiлометрiв… я бачу кольори життя iнакше… i живу кожним днем, як востанне… я пам’ятаю дитяче фруктове молоко… я не можу забути, як мiй брат вiв мене за руку пiщаним пляжем, але я зрадила його надii й поховала жовтого пластикового чоловiчка… я не забуду, як кричала вiд болю… як щогодини мене будили, вмикали свiтло i примушували писати по-англiйськи iм’я, прiзвище i мiсце проживання… я пам’ятаю, як благала iх дати менi поспати i не знала, що зробити… мiй перший крок у вiсiмнадцять рокiв… пам’ятаю день, коли у мене втрете вiдiбрали мое власне життя… ми з татом гуляли трасою, i я боялася вiдпустити його руку, боялася, що тримаю ту руку востанне… моя перша страшна самотнiсть… не можна було нi з ким говорити… не було мобiльного, Інтернету… нiхто не знав, що зi мною i де я… була тiльки кiмната, порожня шафа й лiжко… i знову бiла стеля… я пам’ятаю дикий жах, коли я знову побачила себе в дзеркало… вiн подарував менi собаку… пам’ятаю, як вiд найменшого дотику на моему тiлi на очах розпливалися кривавi синцi… я благала Господа, щоб вiн подарував менi ще хоча б один день… пам’ятаю, про що я думала, коли помирала вперше… я неймовiрно тiшилася з того, що можу безболiсно надягти на себе джинси… менi весь час снилися бiлi халати i вода… за тиждень менi бiльше не був потрiбен морфiй… я пам’ятаю, з якою силою ударила по тенiсному м’ячу… ii хлопець вiдрiзав шматок пармськоi шинки i почав годувати мене з виделки, а я була просто як ганчiр’яна лялька… на мене не дiяло снодiйне… я не слухаю радiо, тому що вiд мене не залежить пiсня, яка пролунае далi… я знаю, що випадковостi не випадковi… – Я безладно розповiдала йому iсторiю свого життя, показувала йому свiт своiми очима… i вiн жодного разу мене не перебив… вiн просто слухав, уважно слiдкував поглядом за кожним моiм жестом, рухом моiх губ, очей… а далi сказав:

– Коли я побачив тебе в аеропорту, я щось вiдчув.

– За мить до того, як я побачила тебе, у мене в головi була тiльки одна думка: «Я хочу бодай щось вiдчути. Я знову хочу заплакати». Цiкаво, навiщо ми зустрiлися? І що б сталося, якби мене протримали на кордонi не сорок хвилин, а зо двi години? – менi справдi було цiкаво.