Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…

Щось полетiло далеко в небо чи щось увiйшло глибоко в землю – не знаю. З радостi чи з розпачу я голосно закричала, чомусь звертаючись до Господа. Павлуньо закрив моi уста поцiлунком, i я стихла.

Мене вже нiчого не болiло, мое ество впивалося нечуваною досi насолодою. Я обезволiла повнiстю, затискала в кулаках жмутки пахучого сiна, радiсно вiддавалася i вiддавалася йому, i вiн поцiлунками гасив моi стогони i крики.

Інодi проривалися у свiдомiсть цвiркуни з копицi сiна, зоряний Кiвш у небi над моiми очима, репетувала жаба пiд берегом.

Гукала мене мама iз двору…

Вiн кинувся у воду i поплив до протилежного берега.

Мене знову кликала мама. Я накинула платтячко. Намацала вже просохлi плавки, а лiфчика не знайшла, бо засвербiло пiд лопатками. Вилiзли крильця, випросталися, i я нечутно перелетiла у наш двiр».

Пiсля розмови з Павлом Люд-Кар не квапилася до президентського виборчого штабу. Вона, як i пажерлива до грошей челядь, вже знала виборчi «прибутки» свого патрона. Сперечалися лише за рiзницю в два-три вiдсотки.

У Людмили була одна морока: хто бiльше набере голосiв у першому турi – Янаконда чи Алiгатор? Яна чи Артур? Яка рiзниця мiж ними буде? Щоб вчасно зорiентуватися.

З Артуром у мене стосунки не гiршi, як iз Павлом. В найближчому оточеннi Янки моiх людей також вистачае. Але Артур менi дуже багато винен. І вiн це знае.

Вона нiжно любила себе за те, що вчасно, задовго до революцii, зорiентувалася i пробилася в подруги Ксенi – дружини майбутнього Президента, бо могла б уже сiсти i вiдбувати термiн.

У штабi робити нiчого. Хай «шнурки» iмiтують бурхливу боротьбу за Хазяiна, заробляють своi грошi i вчаться театрально розводити руками. Правда, бiльшого вони зробити не могли. Винен Павло. Треба було з перших днiв вiддати менi в руки владнi вiжки… а не тодi, коли все вже втрачено.

Човен зачерпнув бортом води…

Вона сказала охоронцевi, що сидiв на передньому сидiннi:

– Додому! Пару годин подрiмаю, в штабi нiчого робити.

«Мама були п’яненькi, бо розносили пенсiю по Городищах та по хуторах. Крилець моiх не помiтили. І порваного крильцями платтячка також. І те, що я вже жiнка, що спробувала раю – не помiтила також. Хоч менi здавалося: це побачить кожен стрiчний. Мама попросила, щоб я здоiла корову, а сама пiшла, ледь похитуючись на стежцi, спати до лiтньоi кухнi.