Розрив. Як я став «націонал-фашистом», покинув дружину та сімох дітей

Натомiсть зайняли iхнi мiсця хохли-перевертнi, московськi запроданцi, повилазила нагору хижа, бандитського виду наволоч – всiлася у Верховнiй Радi, приймае якiсь закони, радиться, «мутiт», «решает»… Навiть Народний рух Украiни, що так славно виступив на початку дев’яностих, трiщить по швах, бо не здатнi й самi патрiоти домовитися мiж собою. І в цьому я бачу запоруку подальшоi запеклоi борнi мiж «дiйсно Украiною» i «псевдоУкраiною», або таким собi сурогатом УРСР, в який нас може знову потягнути уся та комуно-фашистська компартiйна зараза, нинi перефарбована на адептiв незалежностi (повбиралися у вишиванi сорочки й зi слiзьми на очах спiвають «Ще не вмерла…», прикладаючи праву руку до серця).

Ну, почали видавати книжки Стуса, Винниченка, Хвильового; згадали усiх, хто належав до когорти Розстрiляного вiдродження, вiдродили пам’ять про Курбаса, Крути й УНР. Почали майже потайки, але все ж говорити про Голодомор 1932–1933 рокiв. Із Захiдноi Украiни доходили звiстки, що то тут, то там на сiльрадах вивiсили жовто-блакитнi прапори.

Це вже потiм була перша «Червона рута», Брати Гадюкiни, Сестричка Вiка, Андрiй Миколайчук, потiм була «революцiя на гранiтi» й багатотисячнi мiтинги, «живий ланцюг» на день злуки УНР i ЗУНР, Янаевський путч (ми з моiм армiйським товаришем Шурою Бойком збирали пiд ялинами бiля Центральноi пошти цеглини – мали намiр скористатися ними проти танкiв, якщо б iх кинули на придушення «антинародних виступiв»).

На щастя, танкiв не трапилося, натомiсть впала до наших рук Незалежнiсть, i всi сп’янiли вiд щастя. Ходили, браталися, спiвали стрiлецьких та повстанських пiсень. А за мною в родинi так i закрiпилося прiзвисько «бандерiвець», хоча насправдi про Бандеру я знав мало – вiн був для мене радше уособленням спротиву советськiй системi, тому iмперському комуно-фашизму, що поховав мою державу й закатував мiльйони безневинних моiх землякiв.

Степан Бандера був найближчим, найдосяжнiшим, ще майже живим втiленням того незборимого украiнського Духу, який промовляв у менi. «Бо Бандера для комуняк i азiатiв як червона ганчiрка для бика! Бояться понад усе вiльноi, щасливоi та справдi незалежноi Украiни, бо як буде така Украiна, то не вiдродиться вже бiльше iмперiя!» – отак думав я собi у тi благословеннi часи.