Розрив. Як я став «націонал-фашистом», покинув дружину та сімох дітей

Розумнi, виваженi, пiдтягнутi нiмцi зi шляхетними рисами облич, на вiдмiну вiд усiх цих замурзаних чортiв-комбатiв з рязанськими пиками та фронтовими «стограмами», в обвислих на сраках, вiчно обiсраних галiфе, увесь цей колгоспний командний склад iз тлустими генералами на чолi, з кривоногим Жуковим на бiлому конi…

Словом, в iграх про войнушку усi мiськi дiти переважно хотiли бути «нiмцями», а уся колгоспна гопота, що понаiхала до Киева зi своiх Свердловсков i Красноперекопсков, Стаханових та Днепродзержiнсков, однозначно опинялася на протилежному боцi.

А ще були iграшковi iндiанцi, ковбоi, залiзницi з будиночками, жувальнi гумки, справжнi дерев’янi форти та iншi фантастичнi iграшки, що iх менi батьки присилали з далекоi та казковоi Нiмеччини. На вiдмiну вiд наших уйобiщних радянських виробiв дитячого легпрому, вони здавалися прибульцями з iншоi планети.

«Дарма нiмцi не перемогли у тiй вiйнi! Зараз усi мали б такi iграшки, як у тебе!» – заздрили менi дiти, навiть з Магнiтогорська i Чити (iхнi мами працювали викладачками росiйськоi мови у нас у школi).

У дев’ятому класi до школи прийшов преферанс. Його занiс до нас Валера Румянцев, який грав краще за всiх. Отак потроху за першу чверть я програв майже двiстi карбованцiв. Де такi грошi взяти – не знав i був впав у вiдчай, але той-таки Валера прийшов на допомогу. «Можна вiдпрацювати на стометрiвцi», – запропонував вiн утаемничено на уроцi НВП (начальной военной подготовкi). «Стометрiвкою», як з’ясувалося згодом, на сленгу киiвських фарцовщикiв називався шматок Хрещатика вiд магазину «Каштан» (аналог валютноi «Берiзки») на перетинi з бульваром Шевченка i до Центрального гастроному (звiдки починалася вулиця Ленiна – нинi Богдана Хмельницького).

«Ти ж неповнолiтнiй, до того ж приводiв до мiлiцii не мав. З гарноi родини, отже перший раз пробачать. Але краще не попадатися й у разi чого казати: знати нiчого не знаю, просив у дядi жувальну гумку», – напучували мене «старшi товаришi» перед першим виходом «на панель».

Половина респондентiв зазвичай вiдмовлялися, решта ж проковтували наживку, питаючи: «Вот кайнд оф чендж?». «Совiет амi юнiформ, спешел сувенiрс, флегс, айконс, коiнс, олд бук, мегезiн енд менi азер».