Пророк

Верчуся, свiту дожидаю,

А за дверима про свое

Солдатськее нежитiе

Два часовii розмовляють.

1

Така ухабиста собой,

И меньше белой не дарила.

А барин бедненькой такой.

Меня-то, слышь, и подсмотрили,

Свезли в Калугу и забрили.

Так вот те случай-то какой!

2

А я… аж страшно, як згадаю.

Я сам пiшов у москалi;

Таки ж у нашому селi

Назнав я дiвчину… Вчащаю

І матiр удову еднаю.

Так пан заклятий не дае.

«Мала, – каже, – нехай дождуся».

І, знай, вчащаю до Ганнусi.

На той рiк знову за свое;

Пiшов я з матiр’ю просити.

«Шкода, – каже, – i не проси.

П’ятсот, – каже, – коли даси,

Бери хоч зараз…» Що робити!

Головко бiдна! Позичать?

Та хто таку позичить силу?

Пiшов я, брате, зароблять.

І де вже ноги не носили,

Поки тi грошi заробив.

Я годiв зо два проходив

По Чорноморii, по дону…

І подарункiв накупив

Найдорогiших… От вертаюсь

В село до дiвчини вночi —

Аж тiлько мати на печi,

Та й та, сердешна, умирае,

А хата пусткою гние.

Я викресав огню, до неi…

Од неi пахне вже землею,

Уже й мене не пiзнае!

Я до попа та до сусiди,

Привiв попа, та не застав —

Вона вже вмерла. Нема й слiду

Моеi Ганни. Я спитав

Таки сусiду про Ганнусю.

«Хiба ти й досi ще не знаеш?

Ганнуся на Сибiр пiшла.

До панича, бачиш, ходила,

Поки дитину привела

Та у криницi й затопила».

Неначе згага запекла.

Я ледве-ледве вийшов з хати,

Ще не свiтало. Я в палати

Пiшов з ножем, не чув землi…

Аж панича вже одвезли

У школу в Киiв.

Осталися i батько й мати,

А я пiшов у москалi.

І досi страшно, як згадаю.

Хотiв палати запалить

Або себе занапастить,

Та Бог помилував… А знаеш,

Його до нас перевели

Із армii чи що?

1

Так что же?

Ну, вот теперь и приколи.

2

Нехай собi. А Бог поможе,

І так забудеться колись.

Вони ще довго говорили,

Я став перед свiтом дрiмать,

І паничi менi приснились

І не дали, поганi, спать.

    [Мiж 19 i 30 травня 1847,

    С. – Петербург]

Княжна

(Поема)

Зоре моя вечiрняя,

Зiйди над горою,

Поговорим тихесенько

В неволi з тобою.

Розкажи, як за горою

Сонечко сiдае,

Як у Днiпра веселочка

Воду позичае.

Як широка сокорина

Вiти розпустила…

А над самою водою

Верба похилилась;

Аж по водi розiслала

Зеленii вiти,

А на вiтах гойдаються

Нехрещенi дiти.