Невольник

Була криниця,

Нi, не криниця, а село,

Пишiть, давно колись було

Межи садами, при долинi,

Таки у нас на Украiнi

Було те божее село.

В селi тому вдова жила,

А у вдови дочка росла

І син малолiток.

Добре мати дiток

Багатому, хвалить Бога

В розкошах! А вбогiй

Вдовi не до того,

Бо залили за шкуру сала,

Трохи не пропала.

Думала iти в черницi

Або вбитись, утопитись,

Так жаль маленьких дiток стало.

Звичайне, мати, що й казать,

Та, може, ждався-таки й зять,

Бо вже Катруся пiдростала

(Катрусею вдовiвна звалась).

Чи вiк же iй продiвувать?

Зносити брiвоньки нiзащо.

Хiба за те, що сирота?

А красота-то красота!

Мiй Боже милий! А трудяще,

А чепурне, та роботяще,

Та тихе. Бач, i сирота,

А всiм була навдивовижу.

Бувало, вигляне iз хижi,

Як тая квiточка з роси,

Як тее сонечко з-за хмари.

Ввесь похолону, неживий

Стою, бувало. Анi кара,

Нi м?ки, кайдани,

Нiже лiта, сину,

Тii сили не втомили…

Отак i загину!

Так i згину.

Смертi сподiваюсь,

А ридаю, мов дитина,

Як я нагадаю

Катерину. Слухай, сину,

Мiй друже единий!

Слухай добре, та записуй,

Та на Украiнi,

Як Бог тебе допровадить,

То розкажи, сину,

Що ти бачив дия?вола

Своiми очима.

II

Так, бачиш, дiвонька ота

Росла собi. І роботящий

(Бо всюди сироти – ледащо)

У наймах вирiс сирота,

Неначе батькова дитина.

Отож той самий сиротина

У наймах сяк собi, то так

Придбав, сiрома, грошенят,

Одежу справив, жупанину,

Та нi вiдсiль i нi вiдтiль

Купив садочок i хатину;

Подякував за хлiб i сiль

І за науку добрим людям,

Та до вдовiвни навпростець

Шелесть за рушниками!

Не торгувались з старостами,

Як те бува з багатирями;

Не торгувавсь i панотець

(На диво людям та на чудо),

За три копи звiнчав у будень,

Без пихи, так, як довелось.

Отут-то, голубе мiй сизий,

Отут-то й лихо почалось!

III

Уже, либонь, пiсля Покрови

Вертався з Дону я, та знову

(Бо я вже двiчi посилав

До дiвчини за рушниками)

Послать i втрете мiркував.

Та з чумаками, та з волами

Якраз в недiлю на весiлля

До удовiвни причвалав.

Пропало! Все добро пропало!

Анi щетинки не осталось.

Пропав i я, та не в шинку,

А на кобилi. На вiку

Всi люде бачать лихо, сину,

Але такого, мiй единий,

Такого лютого нiхто,

Нiхто i здалека не бачив,

Як я, лукавий. А тим часом

Просохли очi у вдови.