Вертеп Всевишнього

32

Як жити в свiтi цiм, де моляться за грошi,

де сивих мудрецiв повчають всi святошi?

Слiпим, глухим, нiмим прикинься, друже мiй,

або пiдстав горба пiд вiслюковi ношi!

33

Отой, хто нiс в життя нещастя i облуду,

хай милостi не жде у день Страшного суду.

Прощае Бог того, хто не творив добра,

але не злодiя, не вбивцю чи паскуду.

34

В борнi за щастя всiх ти натерпiвся страху,

але не захистив сусiда-бiдолаху.

Ти друга не зiгрiв, хоч людство захищав -

даремно голова лягла пiд меч на плаху.

35

Хайяма мудрим звуть дурнi провiнцiали,

та зайвi, бачить Бог, вiд неукiв похвали:

про себе i про свiт не знаю я того,

що знають школярi, якi мене читали.

36

Несучи на плечах прожитих лiт вериги,

листаю буднi я, мов нецiкавi книги.

Хоч вчився в долi вiк, пошився в дурнi я:

не люди – Небеса! – плетуть своi iнтриги.

37

Коли небесний кiнь вернувся iз безоднi,

коли зiркам дали iмення благороднi,

коли на дошках доль з’явились iмена,

в той день змирились ми.

38

Свiт небуття давно в моiй буяе плотi,

живе людська бiда в душi, як у господi.

І знае лиш Аллах, коли i де вiтри

i мiй розвiють прах, як попiл на городi.

39

Будь ласка, не журись, не втоне свiт у морi.

Лишивши небозвiд, не зможуть впасти зорi.

Твiй прах не щезне теж – згодиться для цеглин,

з яких сусiд зведе стiну в своiй коморi.

40

Трояндовi кущi, так трепетно духмянi,

ростуть з дiвочих уст, тому такi багрянi.

Стебло, яке зламав, нагадуе менi

про прах усiх красунь, що зв’янули заранi.

41

Не мни, будь ласка, трав, що виросли високi:

iм коси вiддали красунi чорноокi.

З дiвочих уст ростуть троянда i тюльпан,

iх теж ламають всi – i добрi, i жорстокi.

42

В майстерню гончаря чомусь забрiв я вчора.

Менi в цей день краса вiдкрилася сувора.

Коли крутився круг, про глину думав я:

у потойбiчний свiт вiдкрита врештi штора.

43

Для чого цi пости, молитви винятковi

i в погрiбцях вино просить, як жебраковi?

Сьогоднi ти – поет, а завтра – черепки

вiд незвичайних чаш у Божiм кулаковi.

44

Зросли цi колючки, що на ногах у звiра,

iз кучерiв м’яких, немов шовки Кашмiра.

А круглi башти веж, зубцi старих фортець —

вже шаха голова i п’ятiрня емiра.

45

Небесний звiд комусь – це сонце й зiрка рання,

а вченим звiздарям – це камiнь спотикання.