Дракон з Перкалабу

– Саркисянчик, – одного разу покликала Владка сусiда свого, Павла Саркисяна, який, заповзято шморгаючи носом, розчервонiлий, у шапцi набакир, увесь в снiгу, з’iжджав з гiрки на новеньких, от тiльки тиждень тому куплених йому санчатах i поспiшав з ними, осяйними, новенькими, знову на вершечок: – Саркисянчик, будь друзякою, дай скотитись разочок, га?

– Не-моооо-жу, – вiдвернувшись вiд Владки, похмуро вiдказав Саркисян, хвацько струшуючи мокрою рукавичкою снiг iз санчат. – Менi тато не дозволяе нiкому нашi сани давати.

– Та не бреши, – обурилася Владка, – твiй тато на роботi взагалi!

– А вiн учора не дозволяв, – сварливо виставив щелепу Саркисян.

– Так то ж учора… – не втрачала надii Владка. – Ну дааай…

– Не дам! – Саркисян усiвся на сани i вiдвiв погляд кудись вбiк i вгору, навмисне, аби лишень не зустрiтись з благаючими Владчиними очима.

А коли обернувся на вiдчайдушний репет численноi дiтвори, що юрмилася бiля пiднiжжя гiрки, розкрив рота вiд заздрощiв i подиву: Владка iз сестрою Ірою вiдчайдушно й стрiмко з’iжджала з гiрки на дивовижнiй широкiй – на два мiсця – спорудi, яка згодом виявилася футляром вiд акордеона, який журно, як сирiтка, мерз на лавi.

Лише наприкiнцi лютого Тамарапална, розгледiвши побиту та подряпану дерматинову обшивку акордеонового футляра, вистежила одного разу своiх горе-музиканток i жахнулася. Обидвi були серйозно покаранi, але, на радiсть Владки та Ірини i на заздрiсть старшоi сестри, позбавленi музичноi принуки. Мрiя про лаковi мешти, гладенькi зачiски, маленький сiмейний оркестрик i хоровий спiв залишилася нездiйсненою.

Мало того – одного разу Владчин батько зловив усю компанiю вуличних друзiв Владки за курiнням… кукурудзяних рилець. А як було. Якось одного погожого лiтнього ранку, коли все було як завжди: гудiли-дзижчали надокучливi мухи, сонце просвiчувало крiзь листя, Вусань голосно позiхав i валявся догори пузом поруч зi своею будкою. І раптом стало не вельми цiкаво. А Владка починала непокоiтися, коли ставало нецiкаво.

І вона сказала сестрi Ірi: а пiдемо до сусiдiв, на поле – там у кукурудзок е такi нитки, наче хвости, – iх можна вплiтати лялькам в коси. І ще багато чого можна з них робити. От хоча б лаштувати собi зачiски i навiть перуки! Отож, не вiдразу, нi, не вiдразу сталося грiхопадiння. Спочатку дiвчатка обдирали кукурудзу i робили з тих самих шовковистих кукурудзяних рилець шиньйони лялькам i собi. Потiм ламали кукурудзу i пекли ii на вогнищi.