Одного разу на Дикому Сході

Не просто наступ, а наступ трупiв!

– Це як? – здивувався комiсар.

– А так. Нiмцi якось навчилися мертвих iз землi пiднiмати i спрямовувати в останнiй бiй. Там треба було спецiальним газом тiла обробляти, вони пiднiмалися та iшли в атаку.

– Андрiю, бiльше не пий, досить! – строго сказав Лiберман.

– Борю, та я тобi правду кажу! На власнi ж очi це бачив! І з нами ж тодi був Іван Карпович Пiдiпригора.

– Це той сищик?

– Так, найкращий сищик iмперii! – закивав радiсно Єрофеев. – Хороший мужик!

– Імперiалiстичний поплiчник! Вiн же в охранцi киiвськiй служив!

– Ну, я теж в iмператорськiй армii служив i царю присягав, але то ж коли було.

– Та хай йому грець, тому сищику. То, кажеш, трупи оживляли? – перепитав комiсар, i очi в нього загорiлися.

– Так. Десятки тисяч звезли в одне мiсце з усього фронту, обробили газом i вони посунули вперед. Насправдi цi мертвi, iх Іван Карпович трупаками називав, то вони так собi солдати. Ходять неквапливо, стрiляти прицiльно не можуть, наказiв не розумiють.

– Як не беруть?

– А так! Ти по них з кулемета сiчеш, а вони сунуть вперед. Кулi через тiло пролiтають, i все. Хiба що кулями навпiл перерубаеш, тодi труп упаде. І багнетом його не зупиниш, бо не помiчае вiн твiй багнет! Ти його на багнет, а вiн далi на тебе лiзе. Тiльки якщо голову вiдтяти або ноги, так можна було зупинити цих негiдникiв. І нiяк iнакше! І нехай би один чи десять, а iх же тисячi, сотнi тисяч.

– Ти, Андрiю, цим дуже не хвалися. Бо ж чим ранiше царська влада вiйну б програла, тим швидше б революцiя почалася. А ти, виходить, царя захищав! – докiрливо сказав комiсар.

– Та, Боря, я ж тодi не знав анi про революцiю, анi про комунiзм. Просто воював, думав, що за Вiтчизну.

– Я розумiю, – кивнув Лiберман. – А отой газ, яким нiмцi мерцiв в атаку пiднiмали, його не залишилося?

– Нi, Іван Карпович все знищив.

– Як знищив? – скривився Лiберман. – Для чого?

– Сказав, що диявольська вигадка i проти Бога злочин, бо мертвим спокiй треба давати. Ну, щоб нiхто бiльше не скористався тим газом, вiн все i знищив. Його генерали лаяли, до тюрми обiцяли посадити, бо самi ж хотiли проти нiмцiв скористатися. Але Іван Карпович не злякався.