Малиновий пелікан

Два днi вiн лежав обличчям до стiни, нi з ким не розмовляючи, але слухняно пiдкорявся медсестрам, якi приходили зробити укол, вимiряти тиск, температуру i взяти кров на аналiз.

Увечерi третього дня його навiдав завiдуючий вiддiленням Геннадiй Єремiйович Цимбалюк, мужчина рокiв п’ятдесяти з коротко пiдстриженими сивими вусиками на життерадiсному засмаглому обличчi, любитель жiнок, рибалка i мисливець. Вiн щойно повернувся з Болгарii, де полював на косуль, результатом був цiлком вдоволений, що позитивно позначилося на його настроi.

– Радий бачити вас iзнову, – сказав вiн, увiйшовши до палати. – Вважав би за краще зустрiти вас не тут, але тут вам також буде непогано. Весь персонал ставиться до вас з великою повагою i надзвичайною нiжнiстю. Як почуваетесь?

– Навiщо мене сюди привезли? – запитанням на запитання вiдповiв Костя.

Запитанню лiкар не здивувався.

– Ми всього-на-всього виконуемо нашi обов’язки.

– У чому вони полягають?

– Зокрема в тому, щоб стримувати людей вiд безповоротних вчинкiв.

– А чому ви повиннi мене стримувати? Чому я, доросла людина, не можу розпорядитися своiм власним життям?

– Тому що рiшення розпорядитися таким чином частiш за все виникае пiд дiею миттевих емоцiй, i людина, яку стримали вiд самогубства, згодом бувае вдячна тим, хто ii стримав. Себто ми припускаемо, що якщо вас не стримати, ви б про це згодом пошкодували, якби змогли.

– Цей випадок не для мене, – сказав Плотников. – Тому що в мене не емоцii, а чiтке усвiдомлення, що мое життя жодного смислу не мае.

– Чому ж? – заперечив лiкар. – Думка не така вже й оригiнальна, як вам здаеться. Вiдсоткiв сорок наших пацiентiв охоче з вами погодяться. Але якщо ви продовжите вашi роздуми в цей бiк, то дiйдете висновку, що якщо немае смислу у життi, то в смертi його немае тим паче.

– І що iз цього виходить? – запитав хворий, хоча не дуже цiкавився вiдповiддю.

– А з цього виходить те, що коли немае смислу нi в тому, нi в iншому, то й взагалi немае смислу в тому, щоби добровiльно мiняти одну нiсенiтницю на iншу.

– Я iм живий приношу ще бiльше страждань.

За своею освiтою i особистим досвiдом лiкар знав, що переконувати хворого, коли вiн у глибокiй депресii, словами в будь-чому, а тим паче, в тому, що смисл життя е, даремна справа, що допомогти йому можуть лише лiки.