Амазонка. Київ–Соловки (збірник)

Захистив докторську дисертацiю з археологii i був прийнятий на кафедру археологii Украiнського Вiльного Унiверситету – асистентом. Постiйно iздив на археологiчнi розкопки, працював у музеях Чехословаччини, Галичини, Югославii, Австрii, брав участь в мiжнародних симпозiумах i конференцiях i здобув заслужену славу спецiалiста в галузi слов’янськоi археологii. Читав лекцii в Гарвардському унiверситетi, один iз засновникiв Украiнського Наукового Інституту в США. Видав збiрку наукових праць. Публiкувався в украiнських, чеських, нiмецьких, югославських та англiйських виданнях.

Свою першу збiрку та дитяче оповiдання «Рудько» пiдписав псевдонiмом О. Лелека. Його поезiя – це не замиловане оспiвування традицiйноi атрибутики: квiточки, ясне сонечко, банальне кохання i т. п., його поезiя вiдповiдала його вольовiй натурi, це поезiя дii, наступу i борiння, iнтелектуальна i вольова, вона виховувала цiлiсну натуру.

Тож i не дивно, що вчений i поет Олександр Кандиба-Ольжич у 1929 роцi стае членом Органiзацii украiнських нацiоналiстiв. Особисто познайомившись у 1936 роцi з головою проводу Євгеном Коновальцем, вiн iдеологiчно та фiлософськи обгрунтував роль героiчноi свiдомостi у нацiонально-визвольнiй боротьбi за свободу i незалежнiсть Украiни. Украiнський народ мае стати повноправним i единим господарем своеi землi, а для цього йому треба створити самостiйну державу, яка визволить украiнцiв з чужих лабет, i щоб вiн став повноправною нацiею.

Поет Ольжич стае одним з найактивнiших членiв ОУН, пiзнiше – заступником голови проводу. За дорученням ОУН бере участь у проголошеннi демократичноi Карпатськоi Украiни, що була знищена згодом угорськими фашистами, якi дiяли у змовi з Гiтлером.

Паралельно з роботою в ОУН i поетичною творчiстю завзято займаеться улюбленою археологiею, публiкуе своi працi iноземними мовами. На запрошення Мiжунiверситетського iнституту в Римi проводить археологiчнi дослiдження i в той же час встигае брати активну участь у боротьбi за незалежнiсть Закарпатськоi Украiни.

Влiтку 1943 року одружуеться з Катериною Бiлецькою, старшою донькою професора Бiлецького, яка пiзнiше напише про нього цiннi спогади.

Устиг видати лише три збiрки власних вiршiв, але якi! Вихiд кожноi його збiрки ставав подiею в украiнськiй лiтературi.