Амазонка. Київ–Соловки (збірник)

І найменше часу удiляю я моему единому Михайликовi… Та зате думкою я ввесь час з Вами. Хоч би скорше Ви приiздили до Праги, аби Вас могла побачити. Цiлую Вас щиро i мiцно, на довго Ваша Оленка.

ПС. А я вже думала що Ви мене забули, коли Ви менi не писали.

Пишiть!!!»

«Безсумнiвно, Михайло Телiга вiдiграв велику роль у тому, що з донедавна росiйськомовноi панночки Леночки Шовгеновоi постала визначна украiнська поетеса i патрiотка Олена Телiга. А звiдки ж до кубанського козака Михайла Телiги прийшло таке глибоке усвiдомлення нацiональноi гiдностi, украiнського патрiотизму, яким вiн щедро дiлився зi своею подругою, а потiм i дружиною?» – слушно зауважуе лiтературознавець Надiя Миронець у своiй вельми змiстовнiй працi «Ізлитись знову зi своiм народом», що вмiщена в книзi Олени Телiги «О краю мiй…» (Киiв, 1999).

Збереглися унiкальнi документи – спогади студентiв Украiнськоi господарськоi академii в Подебрадах. І серед них твiр Михайла Телiги «Як я став свiдомим украiнцем».

Як зазначае Надiя Миронець, Михайло Телiга «розповiв, що першим поштовхом до нацiонального самоусвiдомлення стала його зустрiч iз кобзарем у Катеринодарi 1915 року пiд час навчання в вiйськово-фельдшерськiй школi. Гра кобзаря справила на нього надзвичайне враження, i вiн вирiшив, що й сам неодмiнно мае навчитися грати на цьому чарiвному iнструментi. Один iз знайомих учнiв, котрий сам грав на бандурi, познайомив його з Миколою Богуславським, який не тiльки вчив грати на кобзi, а й давав читати украiнськi книжки, вiв розмови про украiнську iсторiю.

»

Оповiдаючи своi першi враження вiд майбутнього вчителя, Михайло писав: «Почав вiн говорити про те, що от, мовляв, ми козаки, нащадки того лицарства, яке вiками боронило украiнський народ, звелись нiнащо, навiть говорити не вмiемо по-свойому, а що вже забули, хто ми, чиiх батькiв, так про це й говорити не доводиться. Я почував, що вiн ганьбить наше козацтво за щось, тiльки не розумiв, чому вiн так нi з того нi сього почав таку розмову.

Потiм узяв якусь велику книгу й почав читати з першоi сторiнки. То була iсторiя Украiни Аркаса, i вiн вичитав прекрасний вступ до неi. Те читання зробило на мене вражiння. Слова Аркасови глибоко запали менi в душу, i вже в тiй хвилинi я вiдчув, що сила тих слiв якось перевертае увесь мiй психiчний уклад. Я став розумiти тодi, чому вiн гнiваеться на козацтво.