Амазонка. Київ–Соловки (збірник)

І дякуючи тому, що вона вiзьме прiзвище до того нiкому не вiдомого юнака, юнак той теж стане вiдомим на вiки вiчнi.

Михайло Телiга – «студент лiсового вiддiлу, старшина Украiнськоi армii, бандурист та спiвак» – так його охарактеризував iй хтось iз знайомих.

Родом вiн був iз кубанських козакiв, зi станицi Ахтирськоi.

Вчорашнiй вояк армii УНР, де служив, незважаючи на молодiсть, старшиною. (Якщо в Радянськiй армii старшина – це старше вiйськове звання сержантського складу, то в козацьких вiйськах старшина – офiцерський чин, що вiдповiдав чиновi пiдполковника, в XVII–XVIII ст.

Михайло Телiга пiсля короткотермiнового (клекотiла революцiя, на Украiнi почалися визвольнi змагання) навчання служив у вiйську УНР офiцером.

Коли Центральна Рада зазнала поразки, старшина Михайло Телiга, вiдбиваючись зi своiм загоном вiд ворога, з останнiми частинами перейшов кордон iз Польщею, разом з вояками був розформований i подався в Чехiю, в мiстечко Подебради.

Вони швидко здружилися, у них виявилися спiльнi смаки й уподобання, зокрема, захоплення поезiею, тож i не дивно, що iхня дружба швидко переросла у щось бiльше – молодi побралися.

Було в них кохання, молоде й таемничо-захоплююче, була ще й духовна гармонiя. Було завзяття й бажання спiльно робити все, аби повернути собi й iншим вигнанцям втрачену Вiтчизну.

В архiвi Уласа Самчука зберiгся один з тогочасних Олениних листiв до Михайла Телiги, який той разом з iншими паперами та речами залишив у Рiвному, як думалось тодi, на тимчасове зберiгання перед вiд’iздом до Киева в листопадi 1941 року.

«30. IV.1925.

Там за вiконцем розцвiлi вишнi,

А тут, в кiмнатi – фiялки синi.

Чому ж зникли всi сни колишнi?

Чому на душу лягають тiнi?

Це початок мого вiрша, який нiколи не буде мати закiнчення, мiй единий, мiй коханий Михайлик! Бо я тiльки одержала вiд Вас листа, то одразу з душi зникли всi „тiнi“ i я певна, що з’являться всi колишнi сни, а за вiкном такi чудовi вишнi, а в кiмнатцi фiялки.

Та й взагалi, жити на свiтi чудово!

Правда, iнодi жують все батьки, ну да що ж iм стареньким робити, як не читати нотацii своiй безшабашнiй дочцi? У них же нема таких важливих справ, як, наприклад, у нас з Вами, якi потребують чикiпiшити годинами та й того дуже мало.