Амазонка. Київ–Соловки (збірник)

Леночка й отямитись од негаданого щастя не встигла, як опинилася з сiмейством у купе швидкого потяга «Санкт-Петербург – Киiв». Того ж дня, як приiхали, в золотоверхому найняли пристойну квартиру, а з 1 квiтня батечко поступив у Киевi на службу. І вiдразу ж директором – спецiалiст вiн був класний! – департаменту водного i шосового господарства Мiнiстерства шляхiв Украiнськоi держави.

І все у них швидко налагодилося i вони були переконанi, що завжди жили в Киевi i нiкуди з нього не виiздили. Невдовзi глава сiмейства взяв собi ще одну роботу – почав викладати в Киiвському полiтехнiчному iнститутi (через рiк вiн стане професором тiеi Полiтехнiки).

У вереснi 1918 року Олена почала навчатися в третьому класi приватноi Киiвськоi жiночоi гiмназii Олександри Дучинськоi – то був один з найстарiших навчальних закладiв, заснований ще 1878 року педагогом-меценатом Вiрою Ващенко-Захарченко. Гiмназiя мiстилася в будинку Язева на Бiбiковському бульварi (пiзнiше для неi буде збудований будинок на вулицi Тимофiiвськiй, 7 (тепер – М.

У гiмназii вивчали закон Божий, росiйську iсторiю, арифметику, нiмецьку, французьку й украiнську мови (з украiнськоi Оленка мала тодi оцiнку «4»).

Мешкали Шовгенови на Шулявцi, бiля Полiтехнiки, де жили родини професорiв. Велись розмови – Оленка уважно iх слухала – про нацiональне вiдродження, про Украiнську державу. Не все Оленка розумiла, не всiм переймалася, але загалом життя в Киевi ii захопило, i вона згодом називатиме Киiв своiм рiдним домом.

«Батьки були украiнцями, але не виховували своiх дiтей по-украiнськи. Тепер стають батьки активними украiнцями, але на дiтей, у цьому вiдношеннi, не звертають уваги. Дiти були заскоченi революцiею. Унiверсали, прапори, паради – все нове й небувале, незрозумiле…Старший брат, заполонений стихiею украiнськоi революцii, раз глянувши на лави украiнського вiйська, що проходило зi спiвом „Запорозького маршу“, пiшов до Украiнськоi армii. Мати говорила тепер з московським оточенням принципово по-украiнськи, але з дiтьми й далi по-московськи… Олена з молодшим братом обертались мiж товаришами по школi та забавах в парку Полiтехнiки, але Киiв для них був далi „росiйським“ мiстом.

Одного дня, коли в Киевi була украiнська влада, стався такий випадок: до дверей помешкання хтось застукав i коли мама вiдчинила, на порозi з’явилась постать висока, струнка, молода, але з дуже худим i вимученим обличчям.