Персеїди. Нічна повість

Коли Михайло Муха мав вiдлетiти лiтаком у якесь прекрасне далеке, вiн виставив на продаж свiй будинок. Ну така непоказна хатка – подвiр’я нема, садочка нема, лавицi i тiеi нема. А цiна – ого!

– Мухо, ти здурiв? Отака цiна за цей сарай? – питае хтось.

– То не купуй… – лiниво огризався Муха.

– Так я й не купую, – ображався котрийсь i йшов геть.

А якось Бардiяш, сусiда, прийшов. Гадав: я хитрий та пронирливий.

Михайло Муха йому й каже:

– Чого мнешся, Бардiяше, не пошкодуеш. Буду вiдлiтати, – пошепки додав Муха, – щось покажу.

Ти купи-купи, Бардiяше, не будь дурнем!

І Бардiяш купив не думаючи. Бо таки був дурнем.

Ну я ж отого Бардiяша знаю. Вiн був моiм однокласником. І, оцiнюючи навiть не його знання, а його дивнi витiвки, наш математик Володимир Іванович казав:

– Мiж тобою, Бардiяше Василю, i здоровим глуздом – сто тисяч кiлометрiв шляху по бездорiжжю. Ви нiколи не зустрiнетесь.

А тут саме мати Бардiяша, яка подалася на заробiтки в Італiю, хотiла вкласти зароблене у нерухомiсть.

Але обов’язково порадитися з нею. Само собою, Бардiяш i порадився. З Михайлом Мухою.

І останнього дня, коли таксi вже очiкувало Михайла, той повiв Бардiяша… до свого пiдвалу.

У темному сирому пiдземеллi зi стiни стирчала якась тоненька трубочка. А пiд трубочкою на старiй табуретцi – трилiтрова скляна банка. У банку повi-i-i-iльно так капало.

– Три краплi… – таемниче прошепотiв Муха. – Три краплi за хвилину. Боронь Боже, i не бiльше! Чуеш, Бардiяше? А то буде непереливки! Ти бачиш – трубочка заклеена, тут малесенька дiрочка.

Натiкае трилiтрова банка за день. Цього тобi – досить. Якщо починае крапати бiльше… – Муха навiть злякано заплющив очi i притис долонi до щiк. – Отож заклей трубочку i рахуй. Тiльки три! За хвилину!

Бардiяш понюхав. Із банки виразно пахло чимось спокусливо-знайомим. Спиртом.

– То ти втямив, Бардiяше, – втовкмачував Михайло Муха, – подивись! Ти втямив? Глянь сюди!

Бардiяш подивився, та очi його вже десь мрiйливо гуляли.

– Питання е? – наостанок кинув Муха.

– Тебе цiкавить – звiдки?

Бардiяш заперечно похитав головою.

Ех, Бардiяше, Бардiяше! Де був твiй здоровий глузд?.. Мав-таки рацiю Володимир Іванович, ох мав!..

– Заклинаю, а то буде погано! – голосно з вiкна таксi пригрозив Михайло Муха. – Заклина-а-а-а-а-а-аю-ю-ю-ю-ю-ю… Тiльки три-и-и-и-и-и!.. – Машина заревла i понесла його в прекрасне далеке…

А Бардiяш прожогом кинувся додому, зiбрав весь порожнiй посуд: банки, каструлi, навiть вази з серванту.