Аргідава

Равке перепорпала все, оглянула кожну рiч, що ii поклали вождевi iз собою в далеку путь, нишпорила, принюхуючись, шумно i часто втягуючи носом, крутячи головою, як щур, обмацувала чутливими своiми пальцями складки одягу. Що вона шукала? Знаходила непотрiбне, струшувала з рук куди прийдеться. Що розшукувала? Нiкому не було вiдомо. Голосила страшно, захлиналася, та пошукiв не припиняла. Рухалася дедалi повiльнiше i важче, а згодом, вiдчувши щось нездоланне, фатальне, схопилася з ii единою дорогоцiнною любов’ю, з дитятком ii, з Молодшим, потяглася другою рукою до нього зi смердючого крикливого натовпу, не дотягнувшись, пройшла на негнучких невiрних ногах, закричала: «Камiiiiнь, Хлопчик! Зник камiнь, Хлопчик!», раптом легко зiтхнула, тихо та нiжно засмiялася своiм дивовижно нiжним дитячим смiхом, який нiби нiкому не належав i був занесений випадково пiвденним вiтром, промовила здивовано й смиренно: «Як же не знайшла? Як же не встигла?», та й упала замертво, одразу ж почорнiвши на обличчi ще бiльше, втупившись порожнiми очима в байдужi до неi, незнайомi з нею, здивованi старi небеса.

Епоха лютого божевiльного вождя скiнчилася. За його злочини розплатився його народ. Своiм життям розплатився, проклятий свiтом, господарем якого вiн хотiв себе вважати, народ, що довiрливо йшов за своiм царем до пекла, народ по сутi своiй невинний, проте дикий та неосвiчений, народ, котрий не вмiв нiчого, крiм як слiпо вiрити вождевi, йти за ним, грабувати, вбивати i гинути.

Тих, хто вцiлiв, охопив спершу вiдчай, страх, а потiм апатiя та зацiпенiння. І втратили силу колишнi воiни божевiльного лютого царя. І невдовзi вони зникли, нiби iх i не було. Однi пiдпалили поселення i випили отруту. Іншi, боягузливi, тi, що не прийшли на похорон, забрали своiх дiтей та худобу, втекли разом, бiгли затятою галасливою зграею, втрачаючи дорогою майно, людей, але потiм заспокоiлися i розповзлися рiзними землями, розповсюджуючи легенду про меч бога Ареса.

Про меч всевладдя, здатний захистити господаря вiд кого завгодно, вiд чого завгодно, крiм хiба що пiдступностi коханоi жiнки. Легенду про меч, що його – за iхнiми розповiдями – якраз i шукала всюди напiвмертва вiдьма Равке, що явно втратила, разом iз загибеллю Молодшого, своi сили. І мало хто почув та розiбрав, що саме кричала Равке, прощаючись iз вождем в останнi своi хвилини. І мало хто знав, що зовсiм не меч шукала древня степова шептунка.