Аргідава

– Навiщо? – Маруся заздрiсно дивилась, як точиться соком картопля на бiлих зубах Варерiка. Особлива, як вона вважала, картопля, таемнича картопля, чи то батат, чи ще щось, – припускала дiвчинка, вже тодi начитавшись рiзних пригод за участi хлiбних дерев, трюфелiв та солодкоi картоплi.

– Навiщо ти залiз у кiвш екскаватора? – повторила вона запитання.

– Та! – вiдмахнувся Варерiк. – Покататися хотiлося. А екскаваторник побачив. Привiв додому. За вухо, гад, схопив. І привiв. Диви, яке червоне.

– Так у тебе обидва вуха червонi.

– Мама ледь друге вухо не вiдiрвала. Сказала, нiчого солодкого бiльше, крiм картоплi та моркви. От я i жеру. Моркви я вже поiв, а зараз картоплю ось…

– А тобi… тобi смачно?

– Ага! – з iнтонацiею Тома Сойера хвалькувато причмокнув Варерiк. – Хоч куснути?

– Так, – чесно зiзналася дiвчинка. Нiколи вона не куштувала сироi картоплi. Нiколи батьки не давали iй такоi пiнно-соковитоi картоплi. Такоi з вигляду апетитноi, хрусткоi солодкоi картоплi.

Варерiк простягнув почищену половинку в бруднiй лапi:

– На. Бери. Назовсiм. Чуй, тiки так: ти дочисть цибулю i моркву, харе? Я зара’.

Зiстрибнув з ганку i, босий, у зелених шортах, чкурнув за рiг i також зник.

Картопля виявилася звичайнiсiнькою сирою картоплею, нiчого особливого або таемничого. На ганок вийшла тiтка Катерина, побачила, що сусiдська вчительська донька невмiло, проте старанно колупае ножем моркву, з розумiнням по-совиному угукнула, вперлася кулаками в боки i з максимальною силою звуку загрозливо заволала кудись удалечiнь:

– Вар-рре-ерiк! Варррре-е-ерiк, зарррраза, приб’ю тебе зовсiм, Варерiк!

Варерiк не вiдгукувався.

І взагалi нiхто не вiдгукувався. Тiтка Катерина погукала ще Вiталiка, потiм Льончика, знову Варерiка, знову угукнула, мовчки вiдiбрала у Марусi нiж, пiдхопила миску з недбало почищеними овочами й, не кажучи нi слова, увiйшла в дiм. Маруся залишилася на ганку винувато й понуро догризати сиру картоплину й дивуватися, куди ж усi подiлися.

По обiдi, ближче до вечора, подруга i сусiдка Мiрочка стукнула у вiконце, мовляв, виходь.

– Тiльки заприсягнись менi, Марусю, що ти нiкому не скажеш, що я тобi сказала, i нiкому не скажеш, що ти обiцяла, що нiкому не скажеш! – прошепотiла Мiрочка, коли вони видряпалися на стару сливу-угорку, де зазвичай дiлилися секретами та розмовляли про серйознi речi.