Земля людей (збірник)

А якщо навiть глибоко пiд землею сплять крем’яхи – продукт повiльних перетворень, що вiдбуваються в надрах планети, – яке диво могло винести одного з них на цю незайману поверхню? Менi калатало серце, коли я пiдiбрав свою знахiдку – твердий чорний камiнь, завбiльшки з кулак, важкий, як метал, i округлий, мов сльоза.

На розстелену пiд яблунею скатертину може впасти тiльки яблуко, а на скатертину, розстелену пiд зорями, може падати тiльки зоряний порох. Жоден метеорит нiколи не показував так наочно свого походження.

Я подумав, звiвши голову, це природно, що небесна яблуня зронила на землю своi плоди. Я знайду iх там, де вони впали, бо сотнi й тисячi рокiв нiщо не могло iх потурбувати. І не могли вони нi з чим перемiшатися в цьому вапняку. Я одразу рушив на пошуки, щоб перевiрити свое припущення.

Воно пiдтвердилось. Я пiдбирав камiнь по каменю, приблизно по одному на гектар. Усi вони мали вигляд застиглоi лави. Усi твердi, як чорнi дiаманти. І, наче супровiд моему пориванню, з висоти мого зоряного дощомiру, ця повiльна вогненна злива.

4

Але найдивовижнiше, що там, на округлiй спинi нашоi планети, мiж магнiтною лiнiею i зорями, е людський розум, у якому, мов у свiчадi, мiг вiдбитись цей вогненний дощ. Серед одвiчних нашарувань мiнералiв людськi думи – це диво. І ось менi пригадуеться одна дума…

Застрягнувши, в черговий раз, у безлюдних пiсках, я чекав на свiтанок. Схили барханiв, оберненi до мiсяця, сяяли золотом, а темнi обриси протилежних схилiв чiтко вирiзнялись на тлi неба.

Прокинувшись, я побачив лише водойму нiчного неба, бо лежав на гребенi дюни, розкинувши руки, обличчям до цього зоряного городу. Іще не розумiв, якi то глибини, я вiдчував запаморочення, i не маючи за що б ухопитися – нi корiння дерев нi гiлок, нi карнизу – я падав, як норець у стрибку.

Але нi, я не падав.

Усiм тiлом я вiдчував, як земля пiдпирае мене, пiдтримуе, несе у безкраю нiч. Виявилося, що моя власна маса притискае мене до планети, як на крутому вiражi пiлота притискае до крiсла, i я тiшився цiею чудовою пiдпорою, мiцною i надiйною, i вгадував пiд собою вигин корпусу свого корабля.