40 днів Муса-Дага

Якщо пошукати в пiвнiчнiй Персii, на Кавказi, Кашгарi i в Туркестанi, то разом iз тюркськими племенами, якi живуть у наметах, i конокрадами, котрi кочують степом, вони навряд чи наберуть двадцять мiльйонiв. Якi iлюзii породжуе дурман нацiоналiзму!

І водночас Лепсiус вiдчувае жаль до цього дрiбного бога вiйни, до цього iнфантильного антихриста. Несподiвано для себе вiн озиваеться проникливим, тихим голосом:

– Ваша ясновельможносте, ви хочете заснувати нову iмперiю. Але пiд фундаментом ii буде лежати труп вiрменського народу.

Чи принесе це вам щастя? Чи не краще знайти мирне вирiшення зараз?

І тут Енвер-паша вперше розкривае глибоку та щиру суть того, що вiдбуваеться. Очi його споглядають непохитно та холодно, стримана посмiшка зникла з обличчя, i раптом вiн шкiриться, показуючи своi великi хижi зуби.

– Мiж людиною та бацилою чуми мир неможливий, – каже вiн.

Лепсiус негайно переходить у наступ:

– То ви вiдверто визнаете, що маете намiр використовувати вiйну для поголовного винищення вiрменського народу?

Генерал, безумовно, зайшов задалеко.

Вiн тут же вiдступае, знову замикаеться в неприступнiй фортецi своеi обов’язковоi необов’язковостi.

– Моя особиста думка i моi задуми повнiстю вiдображенi в комюнiке, опублiкованому нашим урядом. Ми дiемо нинi, виходячи з вимог вiйни та необхiдноi самооборони. До цього ми досить довго пантрували за ходом подiй. Пiдданi держави, котрi ставлять собi за мету ii руйнацiю, караються всюди за всiею суворiстю закону.

Тож наш уряд дiе в злагодi з законом.

Знову все спочатку! У Лепсiуса вирвався стогiн. У вухах лунае голос монсеньйора Завена: «Не моралiзувати! Зберiгати дiловий тон! Аргументи!» О, якби вiн був здатен, пускаючи в хiд гострi, як меч, аргументи, зберiгати дiловий тон! Нерви слуги Божого напруженi до краю вже хоча б тому, що вiн не може пiдвестися, прикутий до крiсла. Йому, природженому оратору, звиклому промовляти з церковноi кафедри та на зiбраннях, потрiбен простiр, вiн мае вiльно рухатися!

– Ваша ясновельможносте, – гiсть пiднiмае руку до свого прекрасного чола, – я не буду зараз висловлювати загальновiдомi iстини, казати, що не можна примушувати весь народ розплачуватися за пiдступи окремих людей.

Нi, я не стану питати, чому прирiкають на болiсну смерть жiнок i дiтей, маленьких дiтей, – такою дитиною були колись i ви. Їх по-звiрячому знищують, приносячи в жертву полiтицi, тодi як про полiтику вони нi сном, нi духом не вiдають.