Оріон Золотий. Театр (збірник)

«Дiяльнiсть повинна бути моею,

Захоплювати мене,

Виходити з моеi душi», —

Колись Ушинський казав.

У Вашiй формулi:

«Повага, що поеднана з вимогливiстю»,

Багато з педагогiв зрозумiли

Лише примат вимогливостi.

Навчитись легше вимагати, нiж поважати.

Те, що легше всiм,

Те i сприймаеться всiма

І розумiеться само собою.

Чи мав я право

На таку зухвалiсть?

Макаренко

Не тiльки мали право,

Просто – мусили. Ваш досвiд – ваше право.

Я бачу, ми в одному казанi

Кипiли з вами – це найголовнiше,

В огнi любовi до дiтей,

І не абстрактноi, а дiйовоi,

Мене ж ви знаете, як шпетили вони,

Отi, що за дiтей, отi, що й вам дошкуляють.

Менi колись казала одна дама:

– Та ви, Макаренко, солдат – не педагог.

Я вiрю в те, що ви – полковник царський.

І взагалi, не розумiю досi,

Чому так з вами носяться?

Я б взагалi вас до дiтей

І на порiг би не пускала!.. —

Хай згинуть заздрiсники-пасквiлянти!

Тож вашу руку, Вчителю!

Вчитель i Макаренко потискують один одному руки.

Усi великi педагоги, всi,

Всi як один без винятку,

Всi проголошують однi i тi ж

Гуманнi iстини.

Столiття за столiттями

Борня iде, одна i та ж, здавалося б:

Та кожному – своя доба.

Та кожному – своi обставини.

І кожен знов до iстин повертаеться,

Старi знов проголошуе новими.

Що iстина не старiе – вiдомо,

Лише нових пiдтверджень потребуе.

Доба нова – доба комунiстична

Вчить, що добро – до зла непримиреннiсть.

Реальний гуманiзм життя нового

У наших творах сонцем палахкоче.

Тож знов доводь i не соромсь повторiв,

Лаштуй у лави свiжi аргументи,

Доскiпуйся в старому по-новому,

Щоб iстина та iстинна була.

Було всiм важко.

Хто й коли сказав

Що мае бути легко вчителю?!

Тож чисть старi джерела i новi

Тримай тодi, коли вода жива в них.

Слова автора

Болять майбутнiм, школо, твоi груди —

Нехай святиться твiй простий порiг!

Це вчителi, найкращi нашi люди,

Готують старт для всiх крутих дорiг.

Так, Вчителю, вже iстина ця сива,

Хай все в книжках – хiба ж в книжках усе?!

Бо неповторнiсть людська, як росина,

Всеможне сонце в крихточцi несе.

Плекае педагог майбутнiсть долi —

Яких за десять, за п’ятнадцять лiт

Несе в собi всi долi ясночолi,

Якi лиш потiм свiтлом йдуть у свiт.

Їм свiт несе з майбутнiми законами,

Вiн, педагог, iм еталонить все

І пальцями своiми нiжнотонними

Плекае неповторний iх хосен.