Свята Марійка

Коли ж вона побачила Івана пiсля канiкул, то здалося, що вiн уже дивиться на неi якось по-особливому.

«А що як i вiн мене покохав?» – надiялась Оленка. Але Іван був красень, i всi дiвчата за ним упадали, вiн мiг обирати будь-яку. Оленка ж низенька, непримiтна, тиха й скромна.

Якось у них в кiмнатi була гулянка: Оленчина подруга святкувала iменини. Запросили хлопцiв, Івана теж. І от у розпал танцiв вiн зненацька ухопив Оленку за руку i потягнув за собою в коридор. Вона не видиралась.

– Ти б хотiла, аби я для тебе заспiвав? – промовив Іван, дивлячись Оленцi просто в очi.

– Ну… не знаю…

– Але ж я тобi подобаюся? Невже нi? – вiн вперся руками у стiну i навис над Оленчиною зiщуленою постаттю.

– Подобаешся, – зiзналася Оленка.

– Ти менi теж, дуже…

І Оленка покiрно пiшла поряд з Іваном до його кiмнати. Там вiн увiмкнув нiчну лампу, взяв до рук гiтару i почав спiвати. Голос справдi мав чудовий. Оленка була у захватi i вiд Іванового спiву, i вiд тих пристрасних поглядiв, якi вiн на неi кидав.

– Я хочу тебе чимось пригостити, – наспiвавшись досхочу, Іван почав нишпорити по шафках. Але там не було нiчого, крiм меду i горiлки.

– Ось! – поставив вiн на стiл пляшку, двi чарки, банку з медом i двi ложки. – Невже не гарно? Давай я тобi наллю, тримай!

– Я ще нiколи не пила горiлки, – знiяковiла Оленка, але чарку з Іванових рук взяла.

– І справдi? – щиро здивувався Іван. – Але то пусте! Колись же треба починати? Чому б не зараз? Адже я тебе люблю, i тому…

Оленка випила ту першу чарку до дна, заiла медом.

– От i гарно! – втiшився Іван. – Невже тобi не жарко? Цiлий день у кiмнату свiтило сонце, тепер тут немае чим дихати, знiмай iз себе кофту!

Оленка зняла, бо iй i справдi стало жарко. Вона сидiла на лiжку у легкiй блузцi i спiдницi. Іван пiдсiв до неi ближче, налляв ще один келишок. Але Оленка пити вiдмовлялась. Тодi вiн випив сам i обняв Оленку за плечi, нагнувся, поцiлував у волосся.

– Якi ж у тебе гарнi очi! А яке довге волосся! – почав сипати комплiменти. – А ти б, Оленко, вийшла за мене замiж? Ти завжди менi подобалась, ще вiд першого курсу, ти знаеш?

– Нi… – знiчено прошепотiла Оленка.

– Тi усi дiвчата, – Івана трiшки розвезло вiд випитоi горiлки, i язик його почав заплiтатись, – усi, з якими я зустрiчався ранiше, вони… вони усi такi доступнi, вже менi набридли! Чiпляються зi своiми любощами! А ти не така, ти iнша.