Свята Марійка

До Надежди нiхто не ходить, а до тiеi – зранку дiти, удень чоловiк, а увечерi усi разом. Понаносять Нiнi всього – i яблук, i пирiжкiв, цукерок, ковбаси, вона не може всього з’iсти, то й роздае сусiдкам, i Надежду пригощае. А в тоi i апетит пропав, не хоче нi iсти, нi пити нiчого; нiкого бачити не хоче Надежда, тiльки лежить на лiжку й плаче.

Добре, що хоч Нiнi чоловiк принiс до лiкарнi телевiзора, то яка-не-яка розрада – то кiно подивляться, то новини, якусь цiкаву передачу, разом i обсудять. Надежда в розмовах участi не бере, лежить, мовчки дивиться, коли не плаче.

– Ти, мабуть, приiжджа? – якось питають жiнки.

– Та нi… – зiтхае Надежда. – Тут живу, у вiйськовому мiстечку.

– Сiм’я у тебе е, чи, може…

– Є i чоловiк, i двое дiток.

– Зрозумiло.

– Чого ж вони не приходять до тебе? – пiдсiла Нiна на лiжко. – Може, що сталося? Ти ж така ще молода!

– Як я вам заздрю… – i Надежда розвернулася до стiни плакати.

– Не треба менi заздрити, – Нiна зiгнулася над Надеждою, погладила по волоссю.

 – Бачу, ти вся у синцях, це чоловiк тебе побив?

– Вiн…

– А за що?

– Бо мае коханку, а я його вистежила.

– О-о-о-о, бiдна ти, бiдна, та ще й немудра, – похитала Нiна головою. – Для чого тобi було чоловiка вистежувати, що це дасть?… Мiй чоловiк, як був молодий…

Надежда розвернулася.

– Знаеш, – зiтхнула Нiна. – Я тобi колись розкажу про свого чоловiка, потiм. А спочатку хочу, аби ти подумала… про дiтей. От ви чубитеся мiж собою, а що терплять вашi дiти?

– Що ж менi робити? Покинути його?

– Твоiм дiтям потрiбен батько, рiдний.

Тому найперше тобi треба заспокоiтися, згадати, що ти вже не дiвчинка, а жiнка, мати. Треба набратись мудростi…

– Де ж менi ii набратись?

– Затям, не я сказала: саме жiнка робить свого чоловiка або дурнем, або господарем. І в тому, що мiж вами, е й твоя провина.

– Що ж робити?

– Коли повернешся iз лiкарнi, – повчае Нiна, – забудь усе, що мiж тобою i чоловiком до цього дня було поганого. І нiколи бiльше про те не згадуй i не дорiкай йому.

Вiн нехай чинить так, як знае. А ти почни вiд того дня, коли ви ще були щасливi. Якщо буде понурий – не зважай, краще займися собою, домом, дiтьми. Живи i радiй життю, шукай свiй iнтерес, якесь заняття до душi…

– А Вiталiк?

– Май терпiння, якщо ти i справдi хочеш далi iз цим чоловiком жити. І якщо ти готова пробачити – то живи, а нi…

– А може, пiти менi до якоiсь знахарки чи ворожки?

– І ворожки бувають рiзнi.