Свята Марійка

Соня Львiвна тим часом винесе пирiжки та й пригощае геть усiх.

Але ж нiяка людина не самотня. «Бабуся» у цих краях таки мала одну родичку, яка жила у мiстi, – куму Наталку. А у тiеi була доросла донька Свiтлана, похресниця Сонi Львiвни, – i красуня, i розумниця, тiльки ж – нещасливо одружена. Чоловiк Свiтлани давно сидiв у тюрмi, листiв iй не писав. Соня Львiвна кожного разу вислуховувала бiдкання Наталки про долю своеi дитини, а потiм iшла в частину i дiлилася почутим iз офiцерськими жiнками. Усi разом вони журилися за Свiтлану.

– Як воно у свiтi, – казала Соня Львiвна, – у кожного своя бiда. От у моеi куми, наприклад, усе у неi е. Хоч Наталка i вдова, але багата: чоловiк ii був дуже розумний, очолював усiх комунiстiв у районi. Грошi пiсля розпаду Радянського Союзу, як у мене, на книжцi не пропали, кум iх уклав у бiзнес, директором поставив рiдного брата, а сам тiльки й iздив по закордонах, возив дочку i жiнку. І де вони тiльки не побували! От хтось iз вас точно знае, де знаходиться Єгипет? От! А Наталка зi Свiтланою фотографувалися бiля пiрамiд! Купили трикiмнатну квартиру, дороге авто, почали будувати дачу… І тут – iнфаркт.

Кум помер, Свiтланка невдало вийшла замiж. Хоч Наталка з дочкою тепер i живуть, мов вареники у маслi купаються, грошi у них е i будуть, нiчого нiколи не потребуватимуть, але одна тепер – справжня вдова, а iнша, не знаю, як i сказати, – солом’яна?

І от «бабуся» дiзналася, що ii похресниця розлучилась.

– Нарештi, – казала Соня Львiвна. – Бо що ж це за замiжжя? Поки вiн там серед усiляких злодюг i волоцюг дурного набиратиметься, вона тут буде помалу старiти? А потiм той бандит повернеться, грошi собi до рук прибере, та й скаже Свiтланцi: ти вже менi така не треба.

Бо хiба таке не раз бувало? Он хоч би й наша Надежда – хоч молода i гарна, та й то… І взагалi, дiвчатка, навiщо хорошiй жiнцi чоловiк-тюремщик? Яке з ним буде життя? А так – поки красива i багата, знайде йому замiну!

Вже й швидко пiсля того знайома похвалилася Сонi Львiвнi новою радiстю.

– Я тобi не хотiла всiеi правди вiдразу казати: не просто так Свiтланка розлучилася, вона буде у парi.

– Он як!

– Тепер моiй донечцi посмiхнулося справжне щастя! Ходить до неi гарний хлопець, iнодi залишаеться й на нiч. А що такого? Свiтланка – вже не дiвчина, ти, Соню, знаеш, яка у неi важка доля. А я своiй дитинi хочу добра.

– Може, не треба було б спiшити залишати хлопця на нiч до весiлля, ще хто його знае, як складеться.