Свята Марійка

Дзвонить Надежда Нiнi, така рада!

– Дали нам у мiстi квартиру двокiмнатну, i зарплата у Вiтальки буде вища! – радiе. – Тiльки не знаю, чи iхати менi разом iз ним тепер, чи, може, ще трохи почекати, пожити з дiтьми тут, поки вiн у новiй квартирi ремонт зробить?

– Ти що, Надеждо? Тебе ще життя нiчому досi не навчило? Мерщiй кидай усе, як е, та iдь за чоловiком i не залишай його там самого нi на день, нi на годину, ходи за ним, мов тiнь! – радить Нiна. – Почекай… А твiй чоловiк ще в частинi, бiля тебе?

– Нi, – каже Надежда, – вже два днi, як поiхав.

– То швидко бери ноги в руки й лети за ним! Сьогоднi ж! Чи ти хочеш сама з двома дiтьми залишитися?

– Ото я дурна! – Надежда злякалася. – Уже iду! Бiжу складати речi! Спасибi вам за пораду.

Переiхали Надежда iз Вiталiком на нове мiсце.

Вiдразу ж по приiздi вiдвели дiтей до дитячого садочка, Надежда обклалася книжками i стала готуватися до екзаменiв. Ще записалася на плавання в басейн, замiсть м’яса iла рибу…

Навеснi Надежда почала бiгати до iнституту, а в кiнцi лiта прийшло повiдомлення, що вона вступила на заочне вiддiлення.

– Все! Я тепер уже бiльше не дурна курка! – кричала до Нiни в слухавку Надежда. – От побачите, закiнчу iнститут сама!

– Ну, старайся! Тiльки як же ти встигатимеш усе – квартира, чоловiк, дiти, басейн, навчання?

– Який басейн? Я на роботу пiду; спочатку нянею до дитячого садочка, там якраз звiльнилося мiсце, жiнка в декрет пiшла. І бiля своiх дiтей буду, зароблю грошi, та й стаж зараховуватиметься.

– Молодець! – Нiна подивувалася такiй перемiнi.

– А хто в мене е, крiм мене? – каже Надежда. – На кого менi ще надiятись? У матерi з батьком одна вiдмовка: ти вийшла замiж. Чоловiк? Де гарантiя, що мiй Вiталiк знов не заведе собi коханки? Досить менi принижуватись? Нi! Усiм докажу, що я теж чогось варта!

Ось так i завертiлося.

Надежда усе встигала: зранку на роботi, потiм порядкуе вдома, у вiльний час читае, вчиться. Добре, що iнститут був у тому ж мiстi, де вони жили.

Та й Вiталiк, на щастя, на новiй роботi мусив цiлий день бути на територii, вiльного часу не мав i не мiг вештатися без пуття. І як був зайнятий, то й дурощi йому в голову не лiзли, щовечора повертався додому, до сiм’i.

Почалося i в краiнi прояснення. Вiталiк iз Надеждою заробили грошей, самотужки зробили в новiй квартирi ремонт, почали на машину вiдкладати.

А Надежда на роботi так старалася, що вже наступного року перевели ii працювати вихователькою.