Свята Марійка

 – Менi от шiстдесят, а моiй дружинi – сiмдесят рокiв, i нехай iй тiльки хтось натякнув би, що вона стара!

– ?! – уперше посмiхнулася Параска.

– Та то у вас усе вiд перевтоми! Чим займаетесь, заробляете на життя?

– Працюю в школi вчителькою.

– Хiба ж то так аж дуже важко?

– Я на двi ставки працюю i ще – пiдробляю репетиторством i…

– І воно того вартуе, щоб аж до такого себе довести? Коли востанне вiдпочивали? Ну, iздили десь?

– Розумiете, i я, i чоловiк… Ми учителi, а тепер такi часи… Скрутно…

– От що я вам на те скажу, Параско Омелянiвно, що усiх грошей ви все одно нiколи не заробите, та й не в грошах щастя.

– Я вiдчуваю, як старiю…

– Дорогенька моя, затямте: молодiсть вiд нас вiдвертаеться тодi, коли ми починаемо казати, що старiемо!

– Але моя подруга сказала…

– Та припинiть зараз же говорити менi, шiстдесятирiчному, про старiсть у вашi сорок рокiв! Не хочу чути! Та люди вiд раку помирають, вiд калiцтв, а ви тут бозна-що менi верзете! Вiзьмiть себе в руки, вiдпочиньте, почнiть малювати, вишивати хрестиком або пiрнати з аквалангом… Бо, зрештою, усi вашi проблеми просто в головi! Хто там наступний? – закiнчив перемовини з Параскою.

І вона пригадала свое дитинство. По дорозi iз лiкарнi зайшла до магазину, купила що там треба.

На цiлий тиждень занурилась Параска в малювання. Спочатку це були чудернацькi створiння, потiм пейзажi, квiти, люди, птахи… Малюнки один за одним лягали на стiл, стелилися по дивану, опускалися, мов яскравi метелики, на телевiзор, по пiдвiконнях.

– Яка ж ти у мене талановита! – цiлував Парасцi руки.

А вона, мов у мареннi, малювала, малювала.

– Я хочу поiхати на вiдпочинок, у гори, – сказала за два тижнi.

– Але ж менi тепер нiяк не можна… Не вiдпустить директор… – почав Андрiй.

– Я сама хочу поiхати!

Зiбрала речi, написала заяву на вiдпустку за власний кошт, подала Андрiевi до рук i викликала таксi.

Що там робила Параска у тих Карпатах, у яких джерелах купалася, яку воду пила, яким повiтрям дихала – тiльки коли за мiсяць повернулася – ii було не впiзнати.

Розрiвнялася в Параски спина, хоч i рiденькими пасемцями, проте уже покрило шию м’яке волосся – нi, не штучно-чорне, а русяве, хоч i зрiдка iз сивиною. Брови й вii зачорнилися – то фарба, але як накладена майстерно! І рум’янець заграв на щiчках, де й подiлися тi глибокi синцi пiд очима.