Дім, у котрому заблукав час

Натомiсть вона спокiйно поголить ноги, зробить педикюр i, як завжди, «при парадi» вибереться з дому. Дорогою побачить того хлопця з мосту, на мить вони навiть зустрiнуться поглядами, але бiль уже не гризтиме iхнi серця, хоч якусь годину тому вони ледь не вкоротили собi вiку одне через одного. Скiльки ж мук вони завдали й зазнали у тiй, iншiй реальностi, де ще жили кохання, ненависть, ревнощi та страх бути покинутим? А тепер навiть не впiзнають одне одного.

«Розкiшнi нiжки!» – усе, що зараз подумае про неi хлопець (коротка спiдничка й туфлi на високих пiдборах зробили свою справу).

«Шикарний торс!» – едина нова думка дiвчини, адже чорна футболка, наче друга шкiра, туго облягае рельефнi м’язи незнайомця…

У наступному кадрi цi двое вже будуть у лiжку, та еднатиме iх лише тiлесний потяг, про жоднi почуття бiльше не йтиметься в переiнакшеному людському свiтi. Люди стануть секс-гурманами, хороший секс буде прирiвнюватися до вишуканоi вечерi вiд шеф-кухаря найкращого ресторану.

Такий секс приносить естетичну й чуттеву насолоду, але кому спаде на думку вiд цього шаленiти: стрибнути з мосту чи перетяти собi вени? Нiкому. То ж тiльки iжа. Це ж тiльки тiло.

Щоправда, той хлопець чимось схожий на Богдана (якби Богдан пiшов у спортивний зал i трохи пiдкачався), а дiвчина справдi вiддалiк нагадуе Миру – хiба що Мира не носила таких височенних пiдборiв, та й загалом видавалась меншою на зрiст, анiж та, «кiношна», дiвчина… А в усьому iншому – просто викапанi копii героiв фiльму.

Що, як i вони з Мирою бачили одне одного у мiстi без часу мiльйон разiв, просто не впiзнали, не зауважили, бо нова реальнiсть цiлком спотворила iхне свiтосприйняття?

Здаеться, дощ уже скiнчився. Хоч яка рiзниця? Богдан знову визирнув у вiкно, зупинив погляд на закоханiй парi, що в примарному свiтлi лiхтарiв крокувала нiчною алейкою, мiцно тримаючись за руки, ковзнув очима по iхнiх обручках, котрi тьмяно зблиснули у напiвтемрявi…

…Як? – промайнула зла непрохана думка.

 – Як ви так можете? Як вам вдалося?

У нього жодного разу в життi не дiйшло до шлюбу, стосунки танули в його руках, стiкали водою мiж пальцiв, вiн умiв зводити iх нанiвець.

– Тобi просто не потрiбна жiнка! – кричала пiд час останнього з’ясування стосункiв котрась iз його дiвчат. – Ти не створений вiддавати!.. Ти – порожнiй…

Мира так не казала. Вона просто мовчки пiшла, коли зрозумiла, що вiн порожнiй.