Брама Расьомон (збірник)

А тут iще зовсiм несподiвано дружина повiдомила Ітакурi, що до неi дiйшли чутки, буцiм Рiн’емон замишляе силомiць вiдправити свого володаря на спочинок i на його мiсце посадити сина правителя землi Садо. Не дивина, що вiд цiеi звiстки Ітакура оскаженiв.

Можливо, Рiн’емон насправдi пiклуеться про iнтереси роду. Але якою е цiна вiрностi васала, якщо в iм’я роду вiн нехтуе iнтереси володаря, на службi в якого перебувае? Та i якi можуть бути в нього пiдстави побоюватися за долю роду? Через якiсь безглуздi побоювання вiн задумав силомiць вiдправити його, Ітакуру, на спочинок! Як знати, можливо, за цiею показною вiрнiстю криеться честолюбний замисел захопити владу над домом Ітакура? Та за таку пiдступнiсть будь-якоi кари буде замало.

Ітакура зараз же викликав до себе свого старого слугу Танаку Удзаемона, якого ще в дитинствi було приставлено до нього дядьком, i наказав:

– Одрубай голову негiдниковi Рiн’емону!

Сивоголовий слуга сумно похнюпився. Переживання останнього часу додали зморшок на його старечому обличчi.

Певна рiч, замiр Рiн’емона не мiг припасти йому до душi. Але, що не кажи, той був представником головного дому.

– Рiн’емон не з тих, кому можна нишком одрубати голову, – заперечив вiн. – Якби ви наказали йому здiйснити сепуку, як це годиться самураю, – тодi iнша рiч.

Ітакура насмiшкувато поглянув на старого й рiшуче похитав головою:

– Нi, негiднику, позбавленому совiстi, безглуздо наказувати здiйснити сепуку. Ти мусиш вiдрубати йому голову. Чуеш?

При цих словах по блiдих, без кровинки, щоках Ітакури потекли сльози.

Звичним рухом вiн пiднiс руки до скронь i заходився висмикувати волосся з бокових пасом.

Од вiрних людей Рiн’емону стало вiдомо, що Ітакура вiддав наказ одрубати йому голову.

– Добре, – гордо мовив вiн. – Раз так, я зумiю за себе постояти. Я не збираюся сидiти склавши руки й чекати, коли мене вб’ють.

І тiеi ж митi вiн вiдчув, як незбагненна тривога, що ввесь цей час невiдступно переслiдувала його, зникла безслiдно. В його душi лишилася тiльки неприхована ненависть до Ітакури.

Вiднинi Ітакура для нього бiльше не володар. Чому вiн мае соромитися своеi ненавистi? Варто було йому пiдкоритися цiй логiцi, як iз душi в нього звалився важкий камiнь.

Не дожидаючись темряви, Рiн’емон разом з дружиною, дiтьми та васалами покинув дiм Ітакури. Як приписуе етикет, до стiни вiтальнi вiн прикрiпив папiр iз зазначенням мiсця, де його можна знайти. Рiн’емон вийшов першим, захопивши з собою спис.