Моральні листи до Луцилія. Том I

(5) Так ось, якщо я захочу вiдмовитись вiд старих означень мудростi i охопити все людське життя, то зможу задовольнитися таким правилом: що е мудрiсть? Завжди i хотiти i вiдкидати одне й те ж. І не слiд тобi навiть вводити обмеження, кажучи, що бажати треба чесного i правильного: бо нiщо iнше не може приманювати завжди.

(6) Люди не знають, чого хочуть, до тiеi митi, доки не захочуть чого-небудь. Захотiти чи не захотiти раз i назавжди не дано нiкому. Судження не е сталими, кожне що не день змiнюеться на протилежне, i бiльшiсть людей живе наче жартома.

А ти будь упертим в тому, що почав, i тодi, може, досягнеш вершин чи тих мiсць, про якi ти один будеш знати, що це ще не вершини.

(7) «А що буде, – запитаеш ти, – з усiм натовпом моiх прiсних?» – Цей натовп, коли перестане годуватися за твiй рахунок, сам тебе прогодуе – або ж дякуючи бiдностi ти пiзнаеш те, чого не мiг пiзнати дякуючи собi. Вона утримае при тобi лише справжнiх, надiйних друзiв, усiлякий, хто тягнувся не до тебе, а до чогось ще, пiде.

Тож як не любити бiднiсть за те одне, що вона ясно показуе, хто нас любить? Чи настане, нарештi, день, коли нiхто не буде брехати в твою честь?

(8) До одного нехай будуть спрямованi твоi думки, про одне турбуйся, одного бажай, залишивши всi iншi молитви на божий розсуд: щоб ти мiг задовольнятися самим собою i породженими тобою благами. Яке ще щастя можемо ми знайти так близько? Обмежся тим малим, чого не можна вiдiбрати! А щоб ти зробив це охочiше, я негайно виплачу належну тобi в цьому листi данину, бо вона буде стосуватися цього ж.

(9) Ти можеш сердитись, але за мене i сьогоднi охоче розрахуеться Епiкур. «Повiр менi, твоi слова, сказанi в лахмiттi, з убогого ложа, покажуться величнiшими, бо тодi вони будуть не тiльки виголошенi, але й доведенi». Я, наприклад, зовсiм по-iншому слухаю нашого Деметрiя з тих пiр, як побачив його нiчим не покритого, коли вiн лежав навiть не на пiдстилцi. Ось вiн – не проповiдник iстини, а ii свiдок.

(10) «Що ж виходить? Хiба не можна зневажати багатство i тодi, коли воно у тебе в руках?» – Чому ж не можна? Великий духом i той, хто, коли бачить навколо багатства, немало здивований тим, як вони до нього потрапили, смiеться i не стiльки вiдчувае себе iхнiм власником, скiльки знае про це з чуток.

Це дуже багато – не розбеститися, коли живеш пiд одним дахом з багатством. Великий той, хто i в багатствi бiдний.

(11) «Але я не знаю, – скажеш ти, – як вiн буде, коли збiднiе, переносити бiднiсть».