Моральні листи до Луцилія. Том I

(9) Ми ж те, що вiн робив вiд нечистоi совiстi, маемо робити з чистою душею i, вiдбуваючи до сну, говорити весело i радiсно:

Прожите життя, i пройдено увесь шлях, що доля менi вiдмiряла.

А якщо бог подаруе нам i завтрашнiй день, приймемо його з радiстю. Найщасливiший той, хто без тривоги чекае на завтрашнiй день: вiн упевнений, що належить сам собi. Хто сказав «прожите життя», той кожного ранку прокидаеться з прибутком.

(10) Але пора вже закiнчувати листа. Ти запитаеш: «Невже вiн надiйде до мене без подарунка?» Не бiйся: що-небудь вiн та принесе.

Нi, як мiг я так сказати? Не що-небудь, а багато! Бо що краще вислову, який я йому вручаю для передачi тобi: «Жити в потребi погано, та тiльки немае потреби жити в потребi». А чому немае потреби? Тому що до свободи повсюдно вiдкритi дороги, короткi i легкi. Подякуемо боговi за те, що нiхто не може нав’язати нам життя i ми в силах посоромити потребу.

(11) Ти заперечиш менi: «Це слова Епiкура; навiщо тобi чуже?» – Що iстинне, те мое. Я не втомлюся пригощати тебе Епiкуром, i нехай знають всi, хто слiпо твердить його слова i цiнуе iх не за те, що в них сказано, а за те, ким вони сказанi: краще належить всiм.

Бувай здоровий.

Лист ХІІІ

Сенека вiтае Луцилiя!

(1) Я знаю, що в тобi досить мужностi. Бо ще не озброiвшись рятiвними настановами, що перемагають всi незгоди, ти вже розраховував на себе в боротьбi з долею – i тим паче пiсля того, як схопився з нею впритул i випробував свою мiць, на яку не можна покладатися напевно, доки не з’явилося звiдусiль багато труднощiв, а iнколи й доки вони не пiдступили зовсiм близько.

На них випробовуеться справжня мужнiсть, яка не потерпить чужого свавiлля, вони перевiряють ii вогнем.

(2) Атлет, який не пiзнав синцiв, не може йти у бiй з вiдвагою. Тiльки той, хто бачив свою кров, чиi зуби трiщали пiд кулаком, хто, отримавши пiднiжку, усiм тiлом витримував вагу супротивника, хто падав на землю, але не падав духом i, повалений, кожного разу пiдводився ще бiльше непохитним, тiльки той, вступаючи в бiй, не розлучаеться з надiею.

(3) Так от, щоб продовжити це порiвняння: часто фортуна пiдминала тебе, але ти не здавався, а пiдхоплювався з iще бiльшим запалом i стояв твердо, тому що доблесть сама по собi зростае, якщо iй кидають виклик. Все ж, якщо тобi угодно, прийми вiд мене допомогу, яка може змiцнити тебе.

(4) Не так багато е того, що мучить нас, е бiльше того, що лякае, i уява, мiй Луцилiю, приносить нам бiльше страждань, нiж дiйснiсть.