Моральні листи до Луцилія. Том II

І як не можна нiчого додати до вищого (бо що вище нього?), так i до блаженного життя, яке не бувае без вищого блага. Якщо ти уявиш справу так, нiби один блаженнiший, нiж iнший, то доведеться тобi пiти i далi, та уявити чисельну кiлькiсть ступенiв вищого блага; а я розумiю так, що вище вищого блага немае жодного ступеня.

(21) Коли один блаженнiший за iншого, отже вiн вiддасть перевагу чужому, бiльш блаженному життю перед своiм, а блаженний нiчого чужого не бажае. Значить, або лишаеться таке блаженство, якому i блаженний вiддав би перевагу перед своiм, або вiн вiддасть перевагу не кращому; та або одне, або iнше неймовiрне! Завжди людина, чим вона розумнiша, тим бiльше тягнеться до найкращого i бажае досягнути його будь-яким способом.

Так чи може бути блаженним той, хто i може бажати чого-небудь ще, i винен?

(22) Я скажу, звiдки береться ця омана. Люди не знають, що блаженне життя одне. Кращим понад усе його робить головна властивiсть, а не величина. Все одно, довге воно чи коротке, вiльне чи обмежене, простягаеться на всi сторони, на всi можливi мiсця, чи зосереджене в одному.

Хто оцiнюе його по частинах, по числу i мiрi, той вiдбирае в нього найкраще. Що це? Те, що блаженне життя завжди повне.

(23) Я вважаю, мета iжi i пиття – ситiсть. Один з’iсть бiльше, iнший менше, – а рiзницi немае: обое вже ситi. Один вип’е бiльше, iнший менше, – а рiзницi немае: обое втамували спрагу. Один прожив багато рокiв, iнший – мало; але й це не мае значення, якщо довголiття дало першому стiльки ж блаженства, скiльки другому – короткий вiк.

Той, кого ти називаеш не таким блаженним, зовсiм не блаженний: саме це слово не допускае обмеження.

(24) «Хто хоробрий, той не знае страху; хто не знае страху, той не знае i печалi; хто не знае печалi, той блаженний». Цей умовивiд належить нашим. Його намагаються заперечувати так: ми, мовляв, рiч невiрну i суперечливу стверджуемо як загальновизнану, кажучи, що хоробрий не знае страху. «Невже ж хоробрий не злякаеться бiд, якi близько пiдступили? Це говорить швидше про безумство або шаленство, нiж про хоробрiсть.

А хоробрий просто стриманий у своему остраху, хоч i не позбавлений його зовсiм».

(25) Тi, хто так стверджуе, припускаються тiеi ж помилки: у них доброчиннiсть пiдмiняеться не такою сильною вадою. Бо той, хто боiться, нехай не так часто i менше, все ж не цураеться зла, хоч i не такого болiсного. – «А по-моему, той, хто не боiться бiд, якi близько пiдступили, безумний».