Моральні листи до Луцилія. Том II

(8) І потiм, не так важливо, наскiльки пристрасть сильна: вона, якою б не була, пiдкорятися не умiе i напучуванню не пiддаеться. Як не слухаеться доказiв жодна тварина, нi дика, нi домашня i лагiдна (сама iхня природа глуха до умовлянь), так не слухаються, не дослухаються до них пристрастi, якими б не були вони нiкчемними. Тигри i леви нiколи не позбудуться лютi, хоч iнколи iх приборкують; та коли менше всього чекаеш, приборкана кровожернiсть прокидаеться, так i вади не приручаються по-справжньому.

(9) Далi, якщо розум в чому й допомагае, так тiльки в тому, що не дае пристрастi виникнути; а коли вона виникае наперекiр йому, вона наперекiр йому i укорiниться, бо легше не допустити ii народження, нiж витримати ii натиск.

Отож «помiрнiсть» ця обманна i марна, i думати про неi треба так само, як про заклики не дуже сильно божеволiти, не дуже сильно хворiти. (10) Управляти можна тiльки доброчиннiстю, а не душевними недугами – iх легше викорiнити, нiж приборкати. Чи е сумнiв у тому, що застарiлi i стiйкi вади людського духу, якi ми називаемо хворобами: скупiсть, жорстокiсть, розпутство, невiрнiсть обов’язку не можна стримати? Отже, не можна стримати i пристрастi, вiд яких прямий шлях до вад.

(11) Далi, якщо ти даси хоч трохи волs скорботi, страху, жадiбностi та iншим дурним пориванням, вони вийдуть з-пiд твоеi влади. Чому? Та тому що предмети, якi iх збуджують, поза нами. Вони i ростуть залежно вiд того, великими чи малими е причини, що iх викликають. Тим сильнiшим буде страх, чим виявиться бiльшим чи ближчим те, що лякае; тим гострiшим буде бажання, чим багатшою буде нагорода, надiя на яку його розпалюе.

(12) Якщо ж нам не пiдвладне iснування в душi пристрастей, то сила iхня – й поготiв: якщо ти даси iм виникнути, вони будуть рости разом зi своiми причинами i якими тiльки зможуть стати, такими i будуть. Додай i те, що вони, як би не були знищенi, завжди набирають силу: бо все, що нам на погибель, не мае мiри. Хвороба легка спочатку, коли пiдкрадаеться, а потiм хворе тiло гине i вiд найменшого напливу жару.

(13) Хто настiльки безумний, щоб повiрити, буцiмто в нашiй владi вiдхiд тих речей, чие начало нам не пiдвладне? Звiдки менi взяти сили покiнчити з тим, щ я не в змозi був не допустити? Мiж тим перегородити доступ легше, нiж задушити, допустивши.

(14) А деякi говорять про таку вiдмiннiсть: «Якщо людина стримана i розумна, то дух ii за своiм звичним станом i властивостями спокiйний, але часом навпаки не спокiйний.