Місячна долина

– Дайте, я вам з’ясую, чому я це сказав, – почав вiн знову. – Я це сказав тому, Бiле, що ти собi взяв таку гарнесеньку жiночку. Всi нашi хлопцi втiпалися в неi, i якщо вони й надалi не даватимуть iй проходу, то що ти, бiдолашний, утнеш? Тобi буде багато клопоту. Ось коли тобi стане в пригодi похоронне бюро, аби iх усiх поховати. Ще як стане в пригодi! Бач, який комплiмент хотiв я встругнути твоему доброму смаковi на спiдничках! А Мерi перебила мене.

На мить його блискучий погляд переможно спинився на Мерi.

– Хто каже, що я п’яний? Я? Брехня! Я не п’яний, – я все бачу, як воно е. Я добре бачу Бiла – ось вiн тут, мiй старий друзяка Бiл! І я не бачу двох Бiлiв, а бачу тiльки одного. Бiл зроду й разу не був дволичний. Бiле, друзяко, коли я бачу тебе зараз у шлюбному ярмi, жаль стискае менi серце… – Вiн раптом замовк i обернувся до Мерi. – Не кипи, стара! Я знаю, що кажу. Мiй дiд був сенатор у своему штатi i мiг патякати вiд рання й до смерку. Отже, можу i я! Бiле, коли я дивлюся на тебе, жаль стискае менi серце, – кажу тобi, жаль стискае менi серце… – Вiн задиркувато глянув на Мерi.

– Я заздрю тобi, дивлячись на твое щастя… Вiр менi, – ти розумна голова, нехай iм абищо, тим жiнкам! Ти добряче почав. Так i прав далi. Женися з усiма, ощаслив хоч усiх! Почаркуймося, Бiле! Ти могiканин iз скальпом при боцi. І ти взяв собi у вiгвам гарну iндiяночку – слово честi! П’ю до вас, – п’ю за вас обох та за ваших майбутнiх горлопанiв! Хан вам добре ведеться!

Вiн одним замахом вихилив склянку, важко плюхнув на стiльця i влiпив очi в молодих, не помiчаючи слiз, що повiльно котилися йому по щоках.

Мерi заспокiйливо погладила його руку, i вiн i зовсiм розкис.

– Боже мiй, чом же менi не поплакати? – хлипав вiн. – Я втрачаю свого наймилiшого друга! Свiт зiйду, а не знайду кращого… нiколи… А яких штук ми з ним, бува, витiвали!.. Тепер – каюк! Як гляну оце на вас, Сексон, як ви сидите з ним поруч i тримаетесь за руки, то аж зненавидiти вас ладен. Зненависть…

– Цитьте, Берте! – лагiдно всмiхнулася та.

 – Краще гляньте на ту, чию руку ви самi тримаете.

– Та в нього просто очi на мокрому мiсцi, – гостро промовила Мерi, хоч ii вiльна рука нiжно спустилася йому на голову й почала перебирати волосся. – Заспокойся, Берте. Все гаразд! А тепер пiсля твоеi чудовоi промови послухаймо, що нам скаже Бiл.

– Шквар, Бiле, – скрикнув Берт. – Тепер твоя черга!

– Я не красномовець, – знiяковiло пробубонiв Бiллi.