Місячна долина

Я не могла б вiддатися за чоловiка, якби ним не пишалася, а я так пишаюся тобою, так пишаюся…

– Е, та я ще дужче пишаюся собою, що спромiгся здобути тебе, – скрикнув вiн. – Це занадто гарно, – просто неймовiрно! Ну ж за кiлька хвилин задзвонить будильник i розбудить мене? Але якщо й задзвонить, то треба скорiше використати цi кiлька хвилин! Начувайся, коли б я тебе не проковтнув, – так-бо зголоднiв за тобою!

Вiн стиснув ii в обiймах, пригорнувши до себе так мiцно, що аж боляче стало. Пiсля тих хвилин, що видалися iй за роки раювання, руки його ослабли й випустили ii; насилу вiн примусив себе опам’ятатись.

– А будильник ще не дзвонить! – прошепотiв вiн, притулившись щокою до ii щоки. – Навкруги темна нiч, он там Фрутвейл, а ось спокiйно стоять серед дороги Король i Принц. Нiколи не думав я, що настане час, коли менi не схочеться сiпонути вiжками й правити парою баских коней. Але час цей таки настав. Я не можу вiдiрватися вiд тебе, а треба iхати – пiзно, та й справу одну треба залагодити. Ой, не хочеться! Оце менi iхати, немов помирати, – а треба.

Вiн посадовив ii, де й перше вона сидiла, вкутав iй ноги запоною i свиснув на конi, що почали вже непокоiтися.

За пiвгодини вiн знову гукнув: «Тпру-у!»

– Я знаю, що не сплю зараз, – але, може, все те, що було, менi лише ввi снi ввижалося? Я мушу впевнитися, що то був не сон.

І вiн знов затиснув у жменi вiжки й пригорнув дiвчину.

Роздiл XII

Для Сексон днi збiгали непомiтно. Вона ще працювала в пральнi i працювала навiть завзятiше, а увесь вiльний час присвячувала Бiллi та готуванню до великоi змiни, що мала вiдбутися в ii життi.

Виявилося, що Бiллi дуже нетерплячий коханець, – вiн вимагав, щоб шлюб вiдбувся негайно, на другий день пiсля освiдчення, i насилу погодився вiдкласти щонайдалi на тиждень.

– Навiщо чекати? – питався вiн. – Адже ж ми не молодшаемо з кожним днем… А кожен зайвий день чекання – змарнований!

Нарештi вiн мусив погодитися на один мiсяць – i вийшло це на добре, бо за два тижнi його з кiлькома iншими биндюжниками перевели на працю з великих стаень Корберлi й Моррiсона до Захiдного Окленду.

Отже, розшуки помешкання в протилежнiй частинi мiста припинилися. Бiллi з Сексон найняли затишний будиночок – чотири невеличкi кiмнати – за десять доларiв на мiсяць на Пайн-стрiтi, мiж вулицями Четвертою та П’ятою. Це було недалеко вiд залiзничних будiвель Пiвденно-Тихоокеанськоi залiзницi.

– Просто за дурничку вiддали нам хату, – радiв Бiллi.