Місячна долина

І той банковий касир також. Але нiхто не викликав у мене такоi огиди, як вони. Менi все здавалося, що треба iх берегтися. Я знала, що вони, коли що, мене не пошанують, тож мала себе на осторозi.

Сексон перевела дух i глянула на чiткий профiль Бiллi, милуючись, як вiн уважно править кiньми. Його пильний зiр зустрiвся з ii поглядом, i вона мляво засмiялася, випростуючи руки.

– Ось i все, – закiнчила вона. – Я вам розповiла все, все, чого я нiколи нiкому не казала. Тепер ваша черга.

– Менi, власне, нема чого розповiдати, Сексон.

Я нiколи особливо не упадав коло дiвчат, тобто – не закохувався такою мiрою, щоб одружитись. Я бiльше горнувся до чоловiкiв – до таких хлопцiв, як, даймо, Бiллi Мерфi. Та i я надто захоплювався боксом, щоб гаяти час на жiнок. Що ж, Сексон, скажу по совiстi, я не зовсiм святий, – ви розумiете, що я хочу сказати, – але повiрте, я ще нiколи жоднiй дiвчинi не казав, що кохаю ii. Не вiдчував потягу до цього.

– Але дарма, що так, – дiвчата однаково вас любили, – лукаво зауважила Сексон, а в самоi мало серце з грудей не вистрибнуло вiд його признання, що свiдчило про чистоту та незайманiсть його вдачi.

Вiн ще пильнiше схилився над кiньми.

– Сила дiвчат, – наполягала вона.

Biн мовчав.

– Хiба ж нi?

– Я цьому не винен, – помалу вiдповiв вiн. – Якщо iм цiкаво було моргати на мене, хай би моргали, – я вiд того не злиняю. А коли менi до них байдуже, то маю ж я право уникати iх? Ви, Сексон, i уявити собi не можете, як умлiвають жiнки за боксерами. Знаете, менi часом здавалося, що дiвчата й жiнки не мають анi крихти сорому в душi! Я, звичайно, не цурався iх – можете бути певнi, – але й не зазiхав на них.

Дурний той чоловiк, що попадаеться на iхнiй гачок.

– А може, ви взагалi не здатнi кохати? – зауважила Сексон.

– Може, – вiдказав вiн, i Сексон посмутнiла. – В кожному разi, я нiколи не мiг би покохати дiвчини, що бiгала б за мною. Може, яким жевжикам це й приемно, але справжньому чоловiковi не до вподоби.

– Моя мати завжди казала, що у свiтi нема нiчого над кохання, – промовила Сексон.

 – Вона й вiршi про це писала. Деякi з них було надруковано в «Меркурii», що виходив у Сан-Хозе.

– Ну, а якоi ви думки про кохання?

– О, я не знаю, – викрутилась вона, знову мляво всмiхаючись до нього. – Я тiльки знаю, що страшенно любо жити такого дня, як сьогоднi!

– Певна рiч! Та ще коли iдеш на таку прогулянку… – додав вiн хапливо.

О першiй годинi Бiллi збочив на зелену галявину, оточену деревами.