Місячна долина

Бiллi знову звернувся до Сексон:

– Слухайте, – ви, мабуть, уже частенько закохувалися? Розкажiть менi, що воно таке, оте кохання?

Вона поволi похитала головою.

– Я тiльки думала, що закохувалася… i то це не дуже часто…

– Не дуже часто? – скрикнув вiн.

– Як на правду сказати – нi разу, – запевнила вона його, втiшаючись нишком його мимовiльними ревнощами. – Навсправжки я ще нi в кого не була закохана. Якби закохалася, то тепер була б уже замiжня. Якби я любила хлопця, то, звичайно, вийшла б за нього – а як же iнакше?

– А якби вiн вас не любив?

– Не знаю, – всмiхнулася вона напiвжартома, переконано й гордо.

– Звичайно, змогли б! – ревно вигукнув Бiллi.

– Але ж на лихо, – додала вона, – тих хлопцiв, що мене кохали, нiколи не кохала я… О, гляньте!

Трусик iз пухнастим хвостиком проскочив перед ними через дорогу, залишивши за собою тоненьку хмарку куряви, немов димок вiд цигарки. Ще один поворот, i з-пiд самих кiнських морд нараз спурхнуло з десяток сполоханих перепеличок.

– Ех, – промурмотiв вiн. – Шкода, що я не народився фермером. Людей створено не на те, щоб вони нидiли по мiстах.

– Та ще коли вони нашоi вдачi, – згодилася Сексон. – Вона на хвилю замовкла й глибоко зiтхнула. – Яка краса! Прожити тут усе життя серед природи – то був би чарiвний сон. Інодi я дуже шкодую, що я не iндiянка.

Бiллi кiлька разiв поривався звернути розмову на цiкаву для нього тему, але все стримувався.

– Ну, а щодо тих хлопцiв, яких ви, як вам здавалося, кохали?… Ви ж менi про них так нiчого й не розповiли, – наважився вiн нарештi.

– Вас те цiкавить? – спитала вона. – Далебi, вони того не вартi.

– Звичайно, цiкавить. Розповiдайте. Ну…

– Гаразд. Слухайте. Перший був Ел Стенлi…

– Чим вiн заробляв грошi? – перебив майже владно Бiллi.

– Вiн був картяр.

Бiллi похмуро зиркнув на Сексон, i в його затьмареному поглядi промайнула пiдозра.

– О, не турбуйтесь! – засмiялася вона. – Менi було тодi лише вiсiм рокiв. Бачите, я починаю вiд самого початку. Те було тодi, як моя мати померла, i Кедi взяв мене в прийми. Вiн мав готель i шинок, – невеличкий готель у Лос-Анджелесi. Спинялися в нього переважно робiтники, навiть поденники й залiзничники, i, мабуть, Ел Стенлi таки добре переполовинював iхнi заробiтки. Вiн був дуже гарний, спокiйний i говорив так тихо й нiжно.